На днях зайшла до сусідки Наталії Олександрівні за запашним перцем – консервувала помідори на зиму, а приправа, як на зло, закінчилася.
У сусідки в гостях була молодша сестра Марина, яку я за двадцять років знайомства бачила від сили раз п’ять. Яке ж було моє здивування, коли поруч з Мариною я помітила спритного хлопчика двох років. Джерело
Сестра сусідки була чимось засмучена, очі сумні і заплакані. Чесно кажучи, вона виглядала дуже втомленою і недоглянутою – корені фарбованого волосся відросли, лак на нігтях подекуди полупився, брови зарості, без макіяжу.
Мене, як ветерана інституту шлюбу з двадцятип’ятилітнім стажем заміжжя, і як мати двох дітей, вирішили ввести в курс справи – чому приїхала Марина і чим вона так засмучена.
Марині було 37 років. Вона вийшла заміж в 23 роки, якраз після закінчення педагогічного інституту. Її чоловік старший за неї на 5 років, працював спочатку торговим агентом, а потім накопичив коштів на власний невеликий магазинчик.
Після весілля Марина через рік наpoдила першу дитину, через два з половиною роки дізналася, що вагiтна другою. З дітьми допомагати було нікому, тому жінка сиділа в декреті.
І ось, коли їй пора було виходити на роботу, виявилося, що школу, в якій вона десять місяців пропрацювала після інституту, закрили. Поки Марина шукала нове місце, виявилося, що вона носить третю дитину.
Тепер вона стала багатодітною мамою – обов’язків вагон, допомоги – мало. Але коли третій дочці виповнилося шість і пора було йти в школу, Марині пощастило влаштуватися туди учителем. Але вона не пропрацювала і місяця, потрапила в лікapню, де з’ясувалося, що вона знову вагiтна!
І ось Марина стала матір’ю чотирьох дітей. Прання, прибирання, прасування та інші принади домоводства все її свідоме життя лежать на ній. Вона втратила впевненість в собі, наростила собі комплекси та стpaхи, вважає себе дурною жінкою, яка не розвивається.
А вчора був день народження одного з її дітей, приїхали родичі. Марина приготувала шикарний стіл, як завжди одна.
– Сидимо за столом, їмо. І під час розмови чоловік при дітях і всіх рідних назвав мене прислугою. І це після того, як я 14 років всю себе віддавала сім’ї і дітям… – плакала Марина.
Я повернулася до своїх помідорів, а сама думала про сусідчину сестру. Чому в суспільстві так знецінилося материнство? У мене в самої двоє, але наpoдилися вони в лихоліття, і тоді вибирати не доводилося – треба було заробляти гроші, щоб виживати.
Але якби в мене можливість, я, звичайно, не віддавала б їх свекрусі з пелюшок, а займалася дітьми сама – адже це такий чудовий час, коли вони маленькі і тільки пізнають себе і весь світ… А коли підростуть, можна і попрацювати.
А y випадку Марини? Дітей у неї четверо, плюс чоловік, плюс домашні обов’язки. Коли їй працювати, якщо справи ніколи не закінчуються?
Я все ж вирішила, що вона сильно накручує. Чоловік її на роботу не виганяв, гроші додому приносить. А сказав їй про прислугу через те, що втомився або у нього був важкий день.
Мені все-таки здається, що всі ці комплекси у неї в голові, вона втомилася за ці роки і їй здається, що вона не реалізувалася. А допомога психолога в такому випадку змогла б поліпшити її життя.
А що думаєте ви? Напишіть в коментарях!
