Микола задумано йшов вулицями і дійшов до тролейбусної зупинки, сівши в тролейбус почув:
– Ви знову без квиточка?
Мило дивилась на чоловіка та сама юна кондукторка. Неймовірно! Стільки думав про зеленооку красуню, так прагнув зустрітися з нею… Але ж не тоді, коли знову їде «зайцем», та ще й зовсім без копійки! З сорому похитав головою. Відчув, як палають щоки.
– Ви мене чуєте?
Господи, який же у неї чарівний голос! Винувато усміхнувся:
– Привіт…
– Нарешті! А то я вже думала, що ви до самої кінцевої зупинки мовчатимете.
– Просто ніяк отямитися не можу. Це ж треба – сісти в той самий тролейбус… А ви ще гарніша, ніж уранці!
– Це комплімент за безкоштовний проїзд? – усміхнулась дівчина.
– Я не жадібний, – зітхнув. – Але в мене справді немає грошей…
– То пішов би у вихідний вантажником і підзаробив би, – втрутилася в розмову тітонька. – Не соромно? Здоровий парубок, а досі на батьковій шиї сидиш!
– Я студент, в університеті навчаюся, – промовив гордо. – Мені треба граніт науки гризти! Ось якби не вступив, тоді б, може, теж із сумкою через плече тролейбусом швендяв, страхаючи «зайців»…
– То ви кондукторів невдахами вважаєте? – посуворішала дівчина. – Я також студентка, першокурсниця. І навчаюся у престижному виші. До речі, вступила сама, без всякої допомоги. Але хочу мамі допомогти. Та й добре мати бодай кишенькові гроші на квиток у кіно чи театр.
Микола спочатку хотів вибачитись, але натомість промовив:
– Не треба мене виховувати! Не переймайтеся – вийду на наступній зупинці. Подумаєш – пройду пішки якихось п’ятнадцять кілометрів, на півтори години пізніше спати ляжу…
– Я вас не виганяю, – квапливо доторкнулася до його руки дівчина
Читайте також: – Ти зіпсував мені життя. Ні роботи немаєш нормальної, ні машини, ні квартири.Ти – ганчірка, в яку всі витирають ноги.
– Ні, дякую, – нервово махнув рукою і швидко, не озираючись, почав проштовхуватися до виходу.
– Та куди ж ви?! – тихо спитала дівчина.
Але Микола не чув чи зробив вигляд, що не чує її слів. Відверто кажучи, йому дуже хотілося подивитися, чи спостерігає за ним крізь вікно зеленоока дівчина. Проте гордий був, не повернув голову. Та ще й подумки вилаяв себе: «Ну, чого перейматися через якусь кондукторку? Я ж не ганчірка?!».
Із зіпсованим настроєм поплентався Микола додому. Потім цілий вечір не знав, як зосередитися, постійно думав про неї. Довго не міг заснути, а заснувши несподівано і… побачив її. Дівчина була зовсім поруч – достатньо лише руку простягнути. Гарна, усміхнена, ніжна. Жартівливо посварилася пальчиком і дзвінко розсміялася. Микола довго не міг відвести очей від несподіваної гості.
