— Твоя дружина хай готує і прибирає у нас, а живе у своїх родичів, — заявила свекруха.
Сонце ліниво піднімалося над горизонтом. Анна прочинила очі й солодко потягнулася. Крізь щільні штори пробивалися тонкі промінчики ранкового світла. Десь удалині щебетали птахи. «Неділя», — мрійливо подумала жінка. Її перервав наполегливий дзвінок будильника.
Невдоволено поморщившись, Анна намацала рукою телефон на тумбочці й підвелася. Підійшовши до вікна, розчахнула штори. На вулиці кипіло життя: поспішали в справах перехожі, шуміли машини. Жили вони з Сергієм на сьомому поверсі. З вікна відкривалася чудова панорама міста.
Анна познайомилася з Сергієм два роки тому на дні народження спільної подруги. Здавалося, він вирізнявся з натовпу. Того вечора вони проговорили до пізньої ночі. А потім Сергій провів Анну до дому. Коли зупинилися біля під’їзду, він раптом сказав:
– Мені ще ніколи не було так легко спілкуватися з дівчиною.
Анна зніяковіло всміхнулася. Їй і самій дуже Сергій сподобався. Не був він схожий на хлопців, з якими їй доводилося зустрічатися раніше. З тих пір вони не розлучалися. Не дивно, що потім і до весілля дійшло. Свято зіграли скромно, запросили лише найближчих. Батьки Сергія жили в іншому місті, тому приїхати на урочистість не змогли.
А за кілька місяців вирішили молодята квартиру нову пошукати. Сергію вдалося знайти варіант у центрі міста. Зовсім непогана квартирка була. Будинок новий, сусіди тихі. Неподалік і садочок, і школа. Те, що треба для майбутніх дітей. І кімнат цілих чотири — щоб і гостям було де зупинитися. І останні не забарилися…
За кілька днів після новосілля в гості до молодої сім’ї нагрянула мати Сергія — Раїса Павлівна.
– Ну здрастуйте! – проголосила вона, переступаючи поріг квартири. – Ось і я добралася до вас!
Анна з Сергієм вийшли в передпокій, щоб привітати гостю.
– Мамо, ти ж не попередила, що приїдеш, – здивувався Сергій. – Ми б тебе зустріли!
– А що мене зустрічати? – махнула рукою Раїса Павлівна. – Я доросла людина, сама дорогу знайду.
Жінка зняла норкову шубу, під якою ховалася елегантна сукня, і критично оглянула квартиру.
– Що ж, – простягла вона, – цілком пристойно. Тільки от безлад у вас тут ще той!
Анна розгубилася. Вона весь тиждень прибирала в квартирі, а тут таке…
– Мам, – втрутився Сергій, відчуваючи напругу дружини. – Аня ще не встигла все розкласти після переїзду.
– Це зрозуміло, – зітхнула Раїса Павлівна. – Але лад у домі – це обличчя господині. Треба б, Анечко, тобі до цього звикати.
Анна ковтнула образу. Їй було неприємно, що свекруха з порога починає критикувати її.
– Розказуйте, як живете?
– У нас усе добре, – відповів Сергій.
– Аню, ти все ще в книжковому магазині працюєш?
Анна кивнула. Свекруха невдоволено хмикнула.
– А що ж ти, мила, не спробувала знайти роботу серйознішу?
– Мам! – обурився Сергій.
– А що я такого сказала? – здивувалася Раїса Павлівна. – Я просто хочу для сина всього найкращого.
– Мам, в Ані гарна робота, – з натиском сказав Сергій. – І їй вона подобається.
– Ну, не знаю, не знаю, – похитала головою Раїса Павлівна, багатозначно оглядаючи Анну. – Може, все-таки варто подумати про щось більш перспективне?
– Мам, давай не будемо. Краще розкажи, як доїхала?
– Та нормально.
Візит Раїси Павлівни затягнувся на тиждень. Увесь цей тиждень Анна намагалася не перечити свекрусі, терпляче зносячи всі її зауваження та колкості.
Та все ж було незрозуміло. Навіщо потрібно намагатися нав’язати свою думку? Адже в неї своє життя. Сергій заспокоював дружину. Мама в нього така, звикай. Вона ж не зі зла… Анна зітхала. Їй дуже хотілося знайти спільну мову зі свекрухою, але всі її спроби налагодити контакт кінчалися нічим.
А за кілька місяців родичі взагалі видали:
– Алло, Сергійко. Ми з твоїм батьком вирішили переїжджати до вас у Київ!
– Мам, ти це серйозно? – тільки й зміг вичавити Сергій.
Раїса Павлівна не дала синові вставити й слова:
– Квартиру здамо, а робота… Знайдемо щось! Місто велике! Ми вже квитки купили. За два тижні приїдемо. Ну все, цілую!
У призначений день на порозі квартири з’явилися батьки Сергія. Раїса Павлівна з величезною валізою та Микола Петрович із картатою сумкою.
– Ну, привіт, діти! – бадьоро промовила Раїса Павлівна, входячи в квартиру.
Анна мовчки відійшла вбік, пропускаючи гостей. Раїса Павлівна оглянула квартиру з господарським виглядом. Микола Петрович мовчки поставив сумку біля порога й прийнявся стягувати черевики.
– Мамо, тато, проходьте, розташовуйтесь, – Сергій обійняв батьків, намагаючись не видавати збентеження.
Анна насилу вичавила з себе усмішку. Новини про переїзд батьків чоловіка стали для неї справжнім ударом. Як жити під одним дахом з людьми, які з першого дня не злюбили її?
– Анечко, люба, – звернулася до неї Раїса Павлівна, – будь ласка, організуй нам чай з дороги.
Анна мовчки кивнула й зникла на кухні.
Наступні місяці перетворилися для Анни на справжнє випробування. Раїса Павлівна встановила в квартирі свої порядки. Кожен ранок починався з повчань і причіпок.
– Анечко, люба, – лагідно починала свекруха, – чому сорочку Сергію так погано випрасувала?
– Анечко, ну знову суп пересолений! – обурювалася вона за обідом.
– Анечко, у квартирі пильно! – кричала свекруха, побачивши на шафі ледь помітну пилинку. – Ти зовсім не стежиш за порядком!
Анна терпіла. Не хотіла сваритися. Намагалася не зважати на колкості свекрухи. А та, здавалося, робила все, щоб вижити невістку з квартири.
– Сергійко, – якось звернулася Раїса Павлівна до сина, – я оце подумала… Тобі ж на роботу о восьмій! Аня все одно цілими днями у своєму книжковому пропадає. Твоя дружина хай готує і прибирає у нас, а живе у своїх родичів! І нам спокійніше, і їй не треба щоранку стрімголов бігти.
Сергія це ошелешило. Невже його власна мати пропонує вигнати його дружину з дому?
– Мамо! – обурився він. – Ти з глузду з’їхала?
– Що я такого сказала?! – невинно закліпала очима Раїса Павлівна. – Я про вас піклуюся! Ані щодня мотатися не потрібно буде.
Анна, почувши репліку свекрухи з вітальні, завмерла. Ну це вже зовсім. Невже Сергій погодиться?
– Мамо, це маячня! – Сергій підвищив голос. – Аня моя дружина, ми живемо разом!
– Дружина… – простягнула Раїса Павлівна, презирливо дивлячись на невістку, яка стояла в дверях. – А толку? У вас ні дітей, нічого. Яка ж із неї дружина?
Микола Петрович, до цього моменту мовчки спостерігаючи за сваркою, що розгорявся, несподівано подав голос:
– Рає, годі!
Він підвівся з-за столу й підійшов до Анни.
– Анечко, доню, ти вибач її, – несподівано м’яко сказав Микола Петрович, поклавши руку на плече приголомшеної Анни. – Сама розумієш, вік.
Анна розгублено подивилася на свекра. Раїса Павлівна ахнула.
– Колю, ти на чиєму боці?! – обурилася вона.
– Ти зовсім здуріла? Своїми руками сім’ю руйнуєш! Аня – хороша господиня, дружина турботлива. Що тобі ще треба? За собою краще слідкуй!
Раїса Павлівна скривджено пішла в їхню з чоловіком спальню. Микола Петрович попрямував за нею.
– Раю, ну що ти, як дитина? Дівчина-то хороша. Ти на себе подивися збоку.
Раїса Павлівна мовчала, кусаючи губи. А вранці вона несміливо підійшла до Анни:
– Аню, доню… Вибач мені, якщо зможеш.
Анна мовчки дивилася на свекруху.
– Я не хотіла… – Раїса Павлівна завагалася. – Просто… – вона махнула рукою. – Старість, мабуть. І ревнощі. Ви з Сергієм живете добре, а я…
– Та нічого, – Анні було радісно чути щирі слова вибачення.
– І жити ми з вами довго не будемо… Знайдемо собі якусь квартиру. Ти вже не переживай.
– Добре, – усміхнулася Анна. – Як скажете.
Увечері свекруха й невістка разом готували вечерю. І на обличчях обох жінок сяяли усмішки.
