Тим більше дітей у колишнього більше нема та й навряд будуть з його характером. Навіть сина не вітав з днем народження, за школу теж не цікавиться

Хочу поділитися своєю історією, можливо хтось дасть мені пораду, чи роблю я правильно…

З чоловіком розвелась 3 роки тому, у нас спільна дитина – хлопчик 6 років, в цьому році пішов в школу.

За цей період встигла вийти вдруге заміж, появилась донечка 3 місяці. Чоловік дуже хороший батько, з дітьми не робить різниці, живемо у нього.

Мені дуже боляче, тому що колишній чоловік не спілкується з сином вже майже рік не бачив. Ще поки не народилась дочка , він всіляко хотів примиритись обіцяв, що поміняється тільки, щоб ми повернулись до нього.

З сином іноді зустрічався, інколи забирав з садочка. Брав ночувати до себе.

Як тільки почув, що я чекаю дитину і в мене все добре в особистому житті – просто пропав.

Навіть сина не вітав з днем народження, за школу теж не цікавиться.

Малий перший час дуже часто запитував, коли тато візьме, коли прийде до нього. А з часом почав забувати і навіть не запитує про нього.

Скажу більше мого чоловіка називати татом. Звісно це дуже добре, тому що чоловік любить і піклується про нього.

А з іншої сторони мені боляче, чому рідному татові син став так різко непотрібний.

Пробувала поговорити з колишнім, все таки ми дорослі люди, склалось так життя у кожного своя дорога, але дитина не винна.

Читайте також: Повернулась додому раніше, і застала маму в ліжечку із своїм чоловіком. Моє життя поділилося на «до» і «після»

Тим більше дітей у колишнього більше нема та й навряд будуть з його характером.

Один син, який дуже схожий на нього, і він його не визнає. Образливо за сина.

А може я багато переживаю, і беру близько те чого не потрібно?

Адже у нас все добре всі щасливі.

Автор: Весняна

Історія написана спеціально для osoblyva.сom

Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту.

Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.