– Це все тому, що ти дуже його любиш! І завжди дозволяла на собі їздити та користуватися твоєю доброю вдачею! Я казала тобі стільки разів – довіряти чоловікам не варто! Тим паче – в них повністю розчинятися! – казала в слухавку мати, що була на заробітках в сонячній Італії.
– Мамо! Куди ж мені тепер? Хату ми твою продали, як ти й казала, купили квартиру, в якій я по своїй глухості не встигла прописатися. На збереженні ж лежала чотири місяці! – схлипувала гірко. Джерело
– Ось тобі й казка про зайчика та лисицю, що його вставила! Не такий твій Мишко був завжди і простий! Окрутив, як хотів й покинув напризволяще! Подавай до суду! – давала настанови.
Ліда вмивалася слізьми, де ж їй, з такою чуйною та лагідною вдачею судитися? Не могла. Тож забрала її з пoлoгoвого будинку тітка.
– Поживете поки в мене, а тоді побачимо, – заспокоювала племінницю.
З самого дитинства Ліда була сонячною та дуже доброю, наївною, довірливою. Не розтратила тих якостей і коли подорослішала.
Зустрівши Мишка – закохалася по вуха! В його очах тонула і розчинялася, ні в чому не суперечила, ніколи навіть голосу не підвищувала. Чого не скажеш про чоловіка, що з часом перетворився на якогось деспота та тирана.
– Тебе, жінко! Не питали! Твій день – 8 Березня і то, якщо заслужиш! – вимотував з неї останні соки.
Та жінка не розчарувалася, не злилася й не суперечила. А все робила, аби тільки йому краще, сподіваючись, що він колись те все оцінить.
В тітки було затісно. Малеча плакала, відчуваючи, що з мамою щось не так. А Ліда цілими днями лежала й дивилася у стелю – депpeсія сильно тримала її в лещатах. Молоко в неї перегоріло ще в лікapні, тож кошти, що висилала мама з заробітків йшли тільки на малу і того інколи не вистачало.
– Чого ти чекаєш?! Оформлюй розлучення, подавай на аліменти! Ти тепер мати-одиначка, тож матимеш якусь ще виплату! – кричала матір в слухавку, але Ліда не слухала, вона чи не вперше відчувала глухий бiль і якусь ненависть, що підіймалася з глибини душі.
Від тих нових почуттів, що їй були зовсім не притаманні вона немов знайомилася із собою наново. Згадуючи, що любить, що їй подобається, про що мріяла з дитинства, але так і не досягла.
Щоб подолати розпач, жінка взялася за рукоділля – пошила для донечки-Сонечки великі барвисті об’ємні літери: «Соня». Тоді такі ж самі подарувала на день народження маленькому синочку сусідки. Згодом, в Ліди ставало дедалі більше замовлень і вона досить швидко напрацювала клієнтську базу – зняла на ті кошти і допомогу матері окреме житло.
Справа йшла вгору, і Ліда придбала дві старенькі машинки й взяла помічницю – тепер шили на замовлення разом по 12 годин на день, виїдаючи очі та горблячи спини. Через соціальні мережі йшло безліч замовлень – клієнти самі підказували ідеї та нові рішення.
Коли він з’явився з величезним букетом квітів на порозі – Ліда аж відкрила рота від здивування.
– Що ти тут робиш?! Зараз мала прокинеться – не хочу, аби вона тебе бачила! – вигукнула перелякано.
– Лідусю, люблю вас дуже-дуже! Не можу – сумую за тобою! Вертайтеся додому, я перед вами такий винний – все життя тепер буду себе картати, а вас, мої дівчатка, носитиму на руках! – став на коліна і гіркі сльози капали на бурштинові пелюстки троянд.
Ліда хотіла його відшмагати тим букетом, горланити, що ненавидить і щоб він назавжди забирався геть, але тільки мовчки стояла і дивилася на коханого, розуміючи, що її істинна природа – це безтямно кохати одного-єдиного чоловіка.
