Василю дзвонила дружина, а Оксані – коханець, та обом було байдуже до їхніх слів. Вони насолоджувались одне одним і кожен був упевнений: до минулого не повернеться

Вася стояв на невеличкому ринку, переминаючись із ноги на ногу. Морозець дуже припікав. Він часто хукав у долоні, намагаючись зігрітися, й час від часу поглядав на телефон, чи ж не дзвонить. А мобільний його усе мовчав. «Невже Алка справді мене покинула?» – ця важка думка все частіше крутилася в голові. Та інша її проганяла: «Ні, то вона, як завше, лякає. Ще трішки – і подзвонить, скаже: приїжджай!».

Це був ранок 31 грудня. Вася мав на продаж ще кілька сосен і ялинок, та торг йому зовсім не йшов. Він усе згадував учорашню сварку з Аллою. Як їй, дyрепі, могло в голову збpeсти, що має іншу? Ну, подумаєш, часом з хлопцями засидиться в гаражі чи піде з кумом на футбол. Хіба то привід для ревнощів? Тож кожну копійку в хату несе, а їй усе не так. Он і підробіток на Новий рік знайшов – ялинками торгувати, щоб їй же гарний подарунок купити. Ет, не цінує. Джерело.

По сусідству хлопці вже допродували останні деревця, а у Васі товар ще залишався. Ну, не до припрошувань йому було сьогодні. Він байдуже дивився, як покупці прицінялися до його ялинок, як вертіли, оглядаючи з усіх боків. Та підійди, прихвали, зроби п’ять гривень знижки – і товар продано! Ні, він лише мuмрив собі під носа: та 80 гривень, та 50. Люди розверталися й ішли до конкурентів. А він навіть не оглядався, не пробував зупинити.

– Та кидай ти ту торгівлю й збирайся вже, – гиготіли хлопці, що гарно спродалися. – Дивись, уже нема кому твоє добро втюхувати, поїзд пішов.

Один з них дістав з машини пляшку гoрiлки та чaрoчки. Чоловіки рoзпuли її на трьох, закyшуючи мандаринками. До Васі долинали з їхнього гурту уривки анекдотів та голосний регіт. А він усе думав про Аллу: за що вона так з ним?

– З Новим роком! Гляди, не примерзни до тих ялинок, – «причастившись», кинули наостанок йому хлопці-продавці, сіли в машину й поїхали.

Тільки тоді Вася роззирнувся. Справді, навколо – ні душі. За ринком, на зупинці, ще стояло кілька пасажирів з торбами, чекаючи на свій транспорт – і все. А в його бік ніхто й не збирався рухатися. На годиннику щойно минула третя година дня. «Пора додому», – подумав й став зв’язувати свої деревця.

Оксана так чекала цього Нового року! Орест обіцяв, що нарешті розлучиться з дружиною і вони удвох стануть будувати спільне життя. З Нового року – нового аркуша. Мали їхати разом на відпочинок за кордон. Довгих п’ять літ вона мріяла про таке щастя, щодня виплакувала свої самотні свята в той час, як коханий був з родиною.

Не ставила йому ультиматуму, ні, просто він настільки вміло закрутив їй голову, що інакше просто й не уявляла свого завтра. Орест так ідеально за нею упaдав, такі ніжні робив сюрпризи й подарунки, такі солодкі слова щодня повторював на вушко. Й вона відповідала взаємністю. Спочатку, коли стосунки тільки зав’язувалися, думала, що то лиш гра і вона швидко зможе з неї вийти. Та незчулась, як закохалася по самі вуха.

– Розлучнице, отямся, що ти робиш! – прямо у вічі казала подруга.

Та Оксана не слухала.

– Ти заздриш? Я кохаю і кохана – чи може більшим бути щастя? Я ж не прошу в нього нічого, – наївно відповідала.

Але коли за два дні до Нового року Орест зателефонував і повідомив, що їде за кордон з дружиною, бо «так трапилося», в очах потемніло. Нарешті прийшло розуміння, як глибоко вона помилялася. Їй не хотілося жити. Отак в одну мить з тим телефонним дзвінком зникла земля під ногами. Вона не знала, де подітися на свята. Всі – і на роботі, і батьки, і друзі – знали, що їде з Орестом. Як глянути людям в очі?

Аби хоч якось скрасити тpayрний настрій, Оксана вирішила поїхати на базар по ялинку. Щоб пахло хвоєю і новорічний вогник кинув світло на її змучену душу. Глянула на годинник – а вже по обіді. «Певно, нікого не застану, але хоч провітрюся», – подумала й все-таки вийшла з дому.

Василь уже закидав у машину останню сосну, як раптом його зупинив жіночий голос, що долинав десь далеко позаду.

– Зачекайте!

Озирнувся – від зупинки незграбно бігла до нього молода жіночка років тридцяти. Вася аж посміхнувся, настільки кумедно ця пані виглядала. Вся зaхeкана, волосся пасмами вuбuвалося з-під шапки, оголюючи одне вухо.

– Та чекаю! Не біжіть, а то ще впадете – буде вам Новий рік, – гукнув у відповідь.

– То що, маєте ще хоч одну ялинку на продаж? – запитала Оксана (а то вона бігла від зупинки, помітивши з вікна маршрутки продавця ялинок, що вже збирався від’їжджати).

– Навіть дві, – відповів Вася.

– А нащо дві? Одної досить, – ще добре не відхекавшись, продовжувала Оксана.

– Та в нас у селі кажуть, що як дівчина дві ялинки вдома поставить, то неодмінно в тому році заміж вийде, – випалив продавець.

Жінка зашарілась:

– А з чого ви взяли, що я незаміжня?

– Та тоді, певно, тут чоловік ваш стояв би, – не розгубився Василь.

Слово за слово – і він уже віз Оксані ялинку додому, щоб вона не сунулася з деревом через усе місто. А заодно їй у хату приволік і невеличку сосну до пари.

Читайте також: Варку мучили страшні сни, а потім вона каялася усю ніч. До деталей розповідала, як зумисне пaдала з вишні й тягала важке, аби викликати сaмoaбopт, аби тільки позбутись дітей

– То, як прийшли, може, допоможете їх прикрасити? – запитала Оксана.

І Василь не відмовився.

Ця несподівана зустріч за кілька годин до Нового року змінила дві долі. І хоч 1 січня з каяттям Василю дзвонила Алла, а Оксані – Орест, обом було байдуже до їхніх слів. Вони насолоджувались одне одним. Ніхто з них не знав, як складуться стосунки завтра, але кожен був упевнений: до минулого не повернеться.

А прикмета про два новорічних деревця таки справдилася – через півроку Оксана справді вийшла заміж. За чоловіка, якого знайшла під ялинкою, – за «свого коханого Василя».

Автор – Наталія КРАВЧУК, м. Луцьк

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram