Сім’я Марини переїхала з невеликого містечка в столицю не так давно. Щастю молодих не було меж. Простора трикімнатна квартира, нові меблі, широкоформатний телевізор, окрема дитяча, все про що тільки можна мріяти молодій сім’ї в свої 30 років.
Марина з Єгором разом вже 7 років, одружилися коли Марина зaвaгiтніла Ромою. Весь цей час молоді жили з батьками в невеликому містечку в Підмосков’ї. Жили як всi, на всьому економили, але віддати належне – відкладали з розумом. Вони давно мріяли перебратися до столиці і купити власну квартиру. Джерело
Далеко не відразу, але все ж їхня мрія здійснилася. Благо начальник Єгора відкрив в столиці нову філію і перевів туди чоловіка Марини. Все зійшлося якось одне до одного. Ніяк інакше не скажеш, як доля!
Столичне життя закрутило молодих відразу по повній. Єгор цілими днями пропадав на роботі, а Марина займалася організацією свого бізнесу. Живучи в такому темпі, дівчина встигала бачити сина, грубо кажучи, тільки вранці і ввечері, коли відводить його в сад або вже забирала звідти.
Одного разу батьки залишили Рому бабусі на вихідні (матері батька), а самі вирішили з’їздити відпочити на джерела. Дорогою на трасі подружжя потрапило в авapію, відбулося все вкрай несподівано, легковик вилетів на зустрічну і сталося зiткнeння з фурою. Ця кричуща випадковість коштувала чоловікові життя, при тому, що водій він відмінний. Але нічого вже не повернеш.
Мати хлопчика залишилася жива, але стала інвaлідом і оскільки ніяк не могла пережити втрату коханого чоловіка, незабаром впала в депресію. Рома незважаючи на свій вік мужньо допомагав мамі, десь виносив судно, десь міняв простирадло, все частіше сам ходив у магазин і готував їсти. Жили вони скромно – на одну пенсію по інвалідності, плюс сусід дозволяв хлопчикові заробляти на роздачі листівок.
Дивлячись на хлопчика, можна було подумати, що це дорослий чоловічок з великим серцем. Вдумливий погляд, витривалий характер і безстрашність. Він ніколи не нив на власну долю. Завжди був готовий допомогти.
Але незважаючи на це, через півроку мук його мама здалася. Вона просто не прокинулася.
Рому планували передати бабусі, але стало швидко зрозуміло, що вона занадто стара, та й до того ж сильно здала після того, що сталося, їй виявилося важко пережити втрату.
Рому відправили в дитячий будинок. Хлопчик все частіше мовчав, займався тихо чимось сам з собою. Багато готувався до школи, вивчав абетку. Його мама мріяла, що Рома буде добре вчитися і хлопчик хотів виконати її мрію.
Через 2 місяці не стало і бабусі Роми. Вихователі стояли і перемовлялися, як сказати про це хлопчикові. Але Рома ніби прочитав їх думки:
– Не хвилюйтеся, я все розумію – сказав Рома з серйозним виглядом.
Читайте також: – Моя онука – твоя донька, негіднику, – зacтогнав дідусь. – А її обранець – її брат, від якого вона вaгiтна. Ох, за що мені усе це?!
Вихователі побачили дорослі очі хлопчика, які пильно дивилися на них, на його губах при цьому не здригнулося жодної м’язи. Цей погляд пробирав до глибини душі. Хлопчик повернувся і пішов до себе в кімнату.
До слова сказати, сьогодні Рома вже закінчив 3 клас і вважається одним з кращих учнів в паралелі. Він завжди охоче приходить на допомогу товаришам і всі однокласники і вчителі люблять і поважають Рому. Ось так от буває. Хочеться вірити, що доля приготувала хлопчикові щасливе доросле життя, повне любові та взаєморозуміння з близькими людьми.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
