Напевно у багатьох є такий “друг”, від якого важко відчепитися. У когось – це сусід, який весь час позичає гроші, таблетки або харчі. У когось – однокласник, який весь час списує домашні завдання і ви з цим нічого не можете подіяти, а у когось – колега по роботі, якого весь час потрібно прикривати перед керівництвом. Такі люди завжди знаходяться поруч, і від них на жаль нікуди не дінешся.
Є у мене такий “друг”, який приходить до мене тоді, коли йому щось потрібно. Це мій сусід. Скільки себе пам’ятаю, стільки й разом із ним. Я вже навіть і не пригадаю, коли ми з ним познайомились.
Одного разу він сказав, щоб я на нього не розраховувала, як на хлопця, адже йому подобаються дівчата з азіатською зовнішністю. Ну подобаються і подобаються, я і не претендувала на нього, як на кавалера, друг теж не завадить. Але суть не в цьому, він завжди потребував моєї дружби, особливо коли у нього в холодильнику було порожньо.
Він міг покликати мене зустрітися літнього вечора після роботи, щоб погуляти із ним у центрі міста, тільки на зустрічі завжди з’ясовувалося, що у нього немає грошей, а він дуже голодний і просив терміново погодувати його будь-де. Міг мені подзвонити після того, як три місяці про нього не було нічого чути, й попросити грошей, вигадавши якусь історію.
Якось він мені зателефонував і запропонував зустрітися. Я вже знала, що йому від мене потрібна вечеря. Спочатку я погодилася, але потім передумала, вирішила покласти край такій дружбі. Перед зустріччю я йому написала повідомлення, що не можу з ним зустрітися, через інші плани. На що прийшло зворотне повідомлення: “Чи знаєш ти, що так не чинять? Спочатку запросила мене зустрітися, а потім відмовилася”. Сиділа я і думала, хто ще кого запросив?
Після цього випадку він більше мене не запрошував на вечерю, тільки просився на гостину, щоб вдома його нагодувала.
