Знайомство з моїм майбутнім чоловіком почалося з фрази: “Все-таки він не вартий вашої уваги”. Хлопець з’явився переді мною через кілька хвилин після того, як чоловіr, з яким у мене було побачення втік. Я з втікачем навіть познайомитися не встигла.
Він швиденько запхнув всю піцу собі в рот, сказав, що сходить в туалет і зник. Втік, залишивши мені рахунок за піцу. Але це було не найгірше того дня. Найгірше було те, що я залишилася посеред побачення сама.
Хлопець, який підсів до мене з двома чашками кави, став свідком розмови між мною й офіціантом. Офіціант повідомив, що мій супутник пішов з туалету прямо до виходу з піцерії. Звичайно, він не став його зупиняти.
Хоча зараз я вдячна тому незнайомцю, який втік з побачення. Якби не він, я б не зустріла справжнього чоловіка, якого кохаю й досі.
Після тої чашки кави мені стало так тепло і затишно на душі. Я подумала, що це саме та людина, з якою хотілося б провести кожен наступний день свого життя.
Хлопець провів мене до гуртожитку. Ми обмінялися телефонами, домовилися зустрітися наступного дня. Але щойно я зайшла до своєї кімнати, як задзвонив телефон.
Приємний чоловічий голос сказав: “Я не можу чекати так довго, аж до завтра. Виходь!” Я посміхнулася від щастя і побігла до нього.
