Женька зі своєю дружиною Уляною ніколи мирно не жили. Правда, дитину все-таки нажили. Ну, це справа нехитра. Дружина, звичайно, була чоловікові не рівня. Він з інтелігентної родини, освічений, з вищою освітою і вона, яка закінчила профтехучилище, дівчина. Але тоді, в молодості, кохання, а скоріше пpистpaсть, стерла всі несхожості між ними. Напевно, даремно. Джерело
А сьогодні вони розлучалися. І жаль від того, що відбувається був тільки у Женьки. І то тому, що їх син залишався з Уляною. А вона, судячи з її настрою, навряд чи буде часто давати йому бачитися з Кирилком.
І дійсно, дружина відразу ж поїхала до матері в іншу область. Йому адреси, звичайно ж, не залишила. Не вважала за потрібне напевно. І потекли для чоловіка сірі дні. Сумно якось було на душі. Звик він з роботи поспішати додому туди, де його чекали.
Минуло півроку. За цей час Женька нічого не чув ні про колишню дружину, ні про сина. Тому він був дуже здивований раптовому пізньому дзвінку. Дзвонила якась жінка. Трохи вникнувши в суть того, що чує, Женька нарешті зрозумів, що йому телефонують з органів опіки.
Байдужий жіночий голос повідав йому, що його колишня дружина раптово помepла і йому потрібно буде приїхати і забрати сина. Приїхавши на місце, чоловік зрозумів, що його сина в опіці немає.
Виявляється, в Уляни мати помepла вже давно, і тому жінка скинула сина на руки старенької бабусі. А сама пустилася в усі тяжкі. Підсумком стала її смepть від передoзyвання aлкoголем. Пеpeпила, якщо по-простому сказати.
І тепер Кирилка належало виростити батькові. Чому він був невимовно радий, але для початку їм потрібно було забрати хлопчика у бабусі (прабабусі, якщо бути точніше). Але хлопчик, хоч і радісний від того, що побачив батька, цупко вчепився в сухеньку стареньку і кричав: “Бабуся, не давай мене!”
У чоловіка стислося серце від цієї гнітючої картини. Стара жінка нічого не говорила, але правнука, цілком ймовірно, відпускати теж не хотіла. Чоловік не зважився діяти нахабцем йому потрібно було все це обміркувати. Він вийшов на ганок і довго кypив, думаючи, що робити.
Думки плуталися, в голову нічого не лізло. Коли він повернувся в будинок, то наплакавшись Кирилко спав, поклавши голову на коліна бабусі. Та ласкаво гладила його по голові і тихенько щось наспівувала. Женька вирішив залишити рішення проблеми до ранку і переночувати. Недарма кажуть – ранок вечора мудріший.
А на ранок він велів бабці збирати речі. І свої і хлопчика. Вирішив, що перший час бабуся поживе з ними, а там, поступово, хлопчик знову причепиться до батька і бабуся відійде на другий план. А там непімотно і поїде.
Але все пішло не за планом. Женька і сам не зрозумів, як сильніше сина прив’язався до цієї доброї, повної нерозтраченої ласки, жінки. До її оладок вранці, до цікавих байок з життя, до її ніжних рук, якими вона укутувала і його, і Кирилка, коли вони спали. Ну не зміг він відмовитися від неї, не зміг.
Це було б злoчинoм, як відносно сина, так і відносто самого себе.
Так незамінна бабуся залишалася в їхньому будинку до останніх своїх днів.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
