“Все в будинку можеш чіпати і переставляти з місця на місце, але до годинника не наближайся”: Іван пoмер раптово, під своїм годинником. Марія виявила, що він сидить на підлозі з закритими очима

– Бабусю, а чому цей годинник не працює? – питала Катюша, з цікавістю дивлячись на ходики, що висять на стіні.

Марія Андріївна подивилася на годинник, перехрестилася, поцілувала натільний хрестик, і відповіла:

– Чому, чому, тому що зламався.

Катюша з подивом подивилася на бабусю. Чи не вона завжди вчила тата: “Діма, навіщо ти зберігаєш поламані речі? Віднеси в майстерню або викинь.» Джерело

– Бабуся, а чому ти не віднесеш його в майстерню, або не викинеш?

«Викинути, як же», – подумала Марія Андріївна, і постаралася відволікти внучку від цієї теми:

– Досить дурниці всякої питати. Піди краще гусей на річку віджени, а то вони мені всіх курчат затопчуть.

Цей годинник висіли в будинку з тих пір, як молоді Іван та Марія увійшли в нього чоловіком і дружиною. Іван урочисто почіпив його на стіну, і сказав:

– Все в будинку можеш чіпати і переставляти з місця на місце, але до годинника не наближайся.

Марія спочатку здивувалася і навіть образилася, як це так, що вона, зовсім косорука, що їй годинник довірити не можна. Але потім її інтерес до годинника пропав, та й не до нього їй стало.

Післявоєнний час був важким, крім свого господарства треба було і колгосп піднімати. Ось і крутилася Марія, як білка в колесі, тільки вранці, та пізно ввечері з чоловіком і бачилася. А він, постане рано зранку, і першим ділом не дружину цілує, а до годинника свого біжить. Обережно зніме зі стіни, пил протре, щось пошепче собі під ніс, заведе, і на місце вішає. Марія і цю його дивність прийняла зі смиренням. «Головне, що не п’є» -, думала вона, проводжаючи чоловіка на колгоспне поле.

Так вони і жили, без малого двадцять років і три роки, душа в душу. Марія народила Івану сина і дочку, які з дитинства були виховані в побожному страху перед годинником батька. Все їм було дозволено чіпати, брати, ламати, але годинник, був як ікона, на яку можна тільки дивитися.

Одного разу Марія запитала чоловіка, що ж в цьому годиннику такого, що він до нього з таким трепетом ставиться.

На що він їй відповів:

– Подарунок це від дуже сильного чаклуна. В юності я дуже тяжко захворів. Мати не пішла до лікаря, не довіряла вона медицині, а прямо пішла до знахаря, що живе в сусідньому селі. Він їй дав якихось трав, і цей годинник. Так сказав, що моє здоров’я і щастя буде укладено в нього. Але за однієї умови, що до годинника, крім мене, ніхто не повинен торкатися. З тих пір я з цим годинником пов’язаний нерозлучно.

– І що ж, ти не пробував заради цікавості не підходити до них, хоча б добу? – спитала Мар’я, недовірливо дивлячись на годинник.

– Звичайно пробував. Ось коли мені стало зовсім добре після хвороби, я спробував забути про нього. Але не тут то було. Я не можу описати тобі той стан, в якому я перебував, але можу сказати тільки одне – пекло, це страшно.

Більше вони до цієї розмови не поверталися.

Іван пoмер раптово, під своїм годинником. Марія виявила, що він сидить на підлозі з закритими очима.

Гоpе, похopони, пoминки, кілька днів було не до годинника. На дев’ятий день, коли зібралися пoм’янути покiйного, Марія звернула увагу на годинник.

«Хто ж тепер буде доглядати за ним, коли господаря немає?» – думала вона, підходячи до годинника.

І тільки вона підняла руки, тільки до нього доторкнулася, як її пронизала не людський біль. Марія закричала і з острахом відскочила від годин.

А вночі їй наснився Іван, а можливо, не приснився. Він стояв біля свого годинника, докірливо дивився на дружину, і говорив:

– Що ж ти Марічко робиш? Я ж казав, щоб ти його не чіпала.

Сказав це і зник.

А на сороковий день годинник раптово пішов сам. Йшов недовго, рівно добу. Вночі знову приснився Іван.

Читайте також: Прийшов передвесільний вечір. З міста приїхали батьки. Сeрце розривалося від щастя. «Ніка вагiтна … від твого Івана. Завтра буде весілля у Ніки. Добре, що статурою ви однакові. Або ти хочеш зруйнувати сестрі життя?» – підозріло оглянувши дочка, сказала мати

– Все в будинку можеш чіпати, все переставляти з місця на місце, але не наближайся до годинника, – сказав він Марії, і розчинився в місячному світлі.

Зі смеpті чоловіка минуло вже двадцять років, а годинник так і висить на тому місці, куди повісив господар. Марія не те, щоб боїться до нього наближатися, але відчуває побожний жaх.

Адже щороку, рівно в той день, коли Іван пoмер, годинник починає йти, і пил, що скупчився за рік, зникає.

Це господар приходить провідати своє господарство.