fbpx

Я дивився на фотографію з гранітної плити, звідки мені посміхалося кохання всього мого життя, яке незбагненним чином врятувало мені життя

Я дивився на фотографію з гранітної плити, звідки мені посміхалося кохання всього мого життя, яке незбагненним чином врятувало мені життя

Ця історія трапилася зі мною кілька років тому. Моє відрядження вже підходило до кінця, і я повинен був ось-ось повертатися до рідного міста. В запасі у мене був час, тому наостанок я вирішив прогулятися по чудовому місту. Раптово до мене підійшла жінка. Повинен сказати, що я її тут же впізнав її. Джерело

Нею виявилася моя перша дружина. Розлучилися ми з нею близько 13 років тому. Ольга взагалі не змінилася. Тільки обличчя у неї стало більше блідим і, я б сказав, витягнутим. Цілком можливо, що на неї так вплинула наша зустріч. Про себе хочу сказати те ж саме. Любив я її дуже сильно, тому розлучення переживав особливо болісно.

Головна проблема була в моїй ревнощі. Ревнував я її до всіх, навіть до матері. Як тільки вона трохи затримувалася, я починав їй дзвонити. Моє серце билося настільки сильно, що я просто не знаходив собі місця і навіть думав в швидку дзвонити. Нічого дивного, що Оля від мене пішла, адже вона втомилася від постійних сцен і допитів.

Якось повертався я додому з собачкою за пазухою, увійшов в квартиру, а вдома нікого немає. Знайшов лише одну записку від дружини. У ній вона пояснювала, що змушена піти, нехай і любить мене дуже. Вона до останнього терпіла мої вибрики, але всьому настає кінець. Просила пробачити їй за це і більше ніколи не шукати.

Дивно, що я її зустрів після 13 років в тому місті, куди приїхав у робочих справах. Розговорилися ми з нею так добре, що раптово я усвідомив, що вже спізнююся на автобус.

Мені довелося це сказати:

– Я був радий зустрітися, але мені вже потрібно бігти. Спізнююся на автобус додому.

Колишня дружина відповіла:

– Хочу тебе попросити про дещо. Будь ласка, зроби це для мене, в пам’ять про те, що було між нами. Проведи мене до однієї контори. Мені туди дуже потрібно сходити, а одна прийти не зможу.

Я погодився з умовою, що ми це зробимо швидко.

Ось ми в потрібній будівлі і довго переходимо між корпусами. Піднімалися по сходах, блукали довгими коридорами. Чесно кажучи, мені здалося, що ходили ми близько пів години. Зустрічали ми людей. Дивно було те, що вони різного віку були: і старі, і діти. Я на це особливої ​​уваги не звертав. Тут ми дійшли до потрібного відділу. Оля зайшла і зачинила за собою двері.

Перед цим вона мені сказала, що весь цей час не могла бути ні зі мною, ні без мене.

Я стояв приголомшений, не знаючи, що сказати. Тут до мене дійшло, що скоро мій автобус виїде без мене, коли я просто стою і чекаю людину, яка пішла від мене 13 років тому.

Я озирнувся і побачив, що стою не в адміністративній будівлі, а в якомусь занедбаному місці. Вікон немає, всюди валяються дошки, напівзруйновані стіни. Сяк-так мені вдалося вийти, але на автобус я все-таки запізнився. Довелося чекати новий автобус і знову витрачати гроші.

Через деякий час я дізнався, що той автобус, на який я спізнився, потрапив у стpaшну авapію, де ніхто не вижив.

Читайте також: В день весілля Оленина сукня була порізана, з того дня вона зі свекрухою не спілкувалась, цілих 4 роки, доки правда не виплила

Після всіх цих подій я вирішив знайти колишню дружину. Мені вдалося знайти тещу. Та мені розповіла, що її дочка помepла через рік, після нашого розлучення. Це мені здалося дуже дивним. Думав, що теща бреше, тому що я почну знову дошкуляти її дочці.

Щоб розвіяти всі мої підозри, жінка погодилася провести мене на її могuлу. Незабаром я дивився на фотографію з гранітної плити, звідки мені посміхалася кохання всього мого життя, яке незбагненним чином врятувало мені життя.

You cannot copy content of this page