Я не повірила подрузі, але селом пішов поголос про весілля мого коханого із дочкою великого столичного начальника. За місяць на його подвір’ї вигравали музики, а я заливалася слізьми

Після закінчення педучилища я приїхала працювати в сільську школу. Невдовзі познайомилася з місцевим хлопцем — високим світловолосим карооким красенем. Закохалася, здалося, що почуття взаємне. Він був геологом, більшу частину року перебував у експедиціях, у село приїздив десь двічі на місяць.

Які були сумні, як довго тяглися дні до побачень із ним! А зустрівшись із коханим, забувала, що існує інший світ — насолоджувалася своїм щастям. Подальше спільне життя ми не обговорювали. Я цим не переймалася — достатньо було його бачити… Джерело

Та якось він приїздив у село, а мені про це не повідомив. Потім таке сталося вдруге. Я сподівалася, що коханий усе пояснить, та він мене уникав. А невдовзі від подруги дізналася, що в нього є інша. Я вірила й не вірила, аж тут селом пішов поголос про його весілля із дочкою якогось великого столичного начальника…

Одного дня, вийшовши на подвір’я хати, де винаймала кімнату, почула запальних музик, а згодом біля обійстя мого коханого зупинився весільний кортеж. Було боляче й образливо, я не могла стримати сліз. Аби заспокоїтися, поїхала додому та так і залишилася жити в рідному місті. Перевелась працювати в свою колишню школу.

А напередодні цих подій отримала черговий лист від хлопця, який служив в армії. Наше знайомство було заочне — його сестра, яка працювала зі мною в школі, дала йому мою адресу. Він писав мені півтора року — від початку служби, справляв враження серйозного й розумного, з ним було цікаво спілкуватися.

Втім, через зраду коханого я так зневірилась у чоловічій порядності, що вирішила припинити листування. Та він продовжував писати, а коли невдовзі закінчився строк служби, хотів приїхати до мене для «серйозної розмови про подальші життєві плани», просив не робити спішних висновків. Та я була невблаганна: не хотіла його ні бачити, ні чути, в різкій формі відмовила, заборонила приїжджати…

Через його сестру дізналася, що моя відмова від побачення з ним глибоко вразила хлопця, зруйнувала надії. Пізніше я зрозуміла свою помилку: ображена на одну людину, я мимоволі принизила іншу. Наче так «помстилася» за зраду…

Уже минуло стільки літ, а я, згадуючи свою молодість, щораз у думках прошу вибачення в мого заочного друга. Таких щирих слів, які були в його листах, я більше не чула ні від кого, ні з ким у мене не було стільки схожих думок, поглядів, спільних інтересів. Тільки з роками зрозуміла, що він, мабуть, і був тією моєю половинкою, яку не кожному вдається відшукати. Мене вона знайшла сама, а я знехтувала подарунком долі.

Читайте також: Я думала, що він тато-одинак, а коли постукала, мені відчинила двері мила блондинка – мама близнюків. Далі були найгірші два тижні мого життя

Потім у моєму житті зустрічалися різні залицяльники, але все це було не те… Коли моя душа достатньо вгамувалася після пережитої зради, я вийшла заміж за колегу. Уже понад 40 років живемо із чоловіком у мирі й дружбі, та покохати його я так і не змогла. Мабуть, тому й діточок не маємо.

Відчуваю, що проґавила головне в своєму житті. Часто, «помандрувавши» у спогадах, із гіркою усмішкою подумки повторюю народну мудрість: «Якби ж то молодість знала…»

Автор – Любов К., Кіровоградська область