Мрія Дарини вирватися з того села збулася після школи – вона таки вступила в університет. Спеціальність вибирала за одним-єдиним принципом: аби були тільки хлопці і був маленький конкурс. Отак стала студенткою факультету технічного інституту в обласному центрі.
Дарині вчитися було дуже важко: на лекціях, де половину слів вона взагалі не розуміла, викладачі відверто над нею піджартовували. Перший курс ледь закінчила, однак зовсім не переймалася, бо якраз у той час мала стосунки з однокурсником. Захар хоч і не був геть простаком, але досвіду з дівчатами ще не мав, тож гарненька і не зіпсована дівчина йому сподобалася.
Дивилася на нього із захопленням, хвалила його і повторювала, що з ним почувається як за кам’яною стіною. Адже кавалер був з квартирою у центрі міста, яку йому залишила у спадок бабуся. На другий курс вони прийшли вже сформованою парою із серйозними намірами. Захар уже познайомив Дарину зі своєю матір’ю. Загалом дівчина їй сподобалася.
Можливо, не селючку-невістку хотіла жінка бачити біля свого єдиного синочка, але втручатися не стала. Тим більше, Дарина дивилася на її сина мало не як на Бога, чим тішила серце матері.
Дарина була хорошою дружиною, старалася догодити чоловікові. Свекруха на початках любила несподівано нагрянути до них додому “з ревізією”. Однак мусила визнати: невістка була золота. В хаті чистота, наготовлено повен холодильник. Запах смачної випічки та ідеальна чистота зникли, коли народився синочок Петрик, який родився кволеньким. Дарина усі сили кинула на те, щоб поставити дитину на ноги.
Масажі та спеціальне харчуванням дали результат і коли Петрику виповнилось чотири рочки все слава Богу було позаду. За тим всім Дарина зовсім не помічала, що коїться з її чоловіком. А Захар виявився не готовим до змін, які принесла в їхнє життя син Петро.
Хоча він чесно на початках намагався допомагати. Навіть кілька разів вставав вночі, але дуже швидко здався і перебрався в іншу кімнату. Крики сина йому заважали спати, а невиспаний він не міг працювати. Дарина мовчки прийняла це. Все ж таки він був єдиним годувальником у сім’ї, і їм потрібні були гроші. Але одного вечора Захар прийшов додому, як завжди, пізно і дістав валізу. Став пакувати речі.
Вона вражено сіла поряд, склала руки на колінах, які почали підступно тремтіти. “Ти мене кидаєш?” – запитала схвильованим голосом.
“Я полюбив іншу. Вибач. І вже подав на розлучення. Квартира моя, ділити нам нічого. Подзвони мені, коли зберешся – я допоможу тобі переїхати. Аліменти буду платити. Але якщо тобі важко, то ми з Олею готові забрати Петрика на виховання”, – беземоційно виклав усе це на голову Дарині.
А далі розвернувся і пішов. Дарина подзвонила до матері і все розповіла. Вона звісно не хотіла повертатися в село та ще й сама з дитиною. Матір вислухала та сказала: ” Може, перебіситься і повернеться? А ти потерпи. І не здумай збирати речі. Ну, не вижене ж він тебе з дитиною на вулицю”.
Дарина з квартири якщо й виходила, то ненадовго. Знала, що Захар не буде її з дитиною силоміць виштовхувати: він дуже дбав про свою репутацію. Тож спочатку дзвонив і просив, щоб вибиралася по-доброму. Дарина у відповідь одразу починала тиснути на жалість, ридати: у місті для дитини більше можливостей, а їй нема куди йти і нема за що жити.
Захар нервувався, нагадував, що це його квартира, і вкотре повторював: готовий залишити Петрика собі, навіть аліменти не буде вимагати.
“Тобі що дитина собачка?! Хочу візьму, а ні – викину? Не я розбила сім’ю, а ти” – зривалася Дарина.
А одного дня неждано-негадано подзвонила свекруха. Дарина спочатку з пересторогою її слухала. Вона не забула, як зі сльозами просила у неї повпливати на сина і у відповідь почула: “Це мій син! Невже ти думаєш, що я буду засуджувати його? Значить, ти його не влаштовуєш. І не дзвони мені більше”.
Та й онук її ніколи не цікавив, жодного разу вона не залишилася поняньчити його. Аж тут Дарина почула у слухавці, як бабуся заскучала за онуком. Минав день за днем, а дзвінки продовжувалися. Свекруха переконувала, що все зрозуміла і їй соромно за ті слова. Просила привести хлопчика, мовляв, подарунків накупила йому.
Й таки переконала: однієї неділі Дарина поїхала до неї. Свекруха була дуже люб’язна. Справді обдарувала Петрика іграшками та солодощами, навіть розщедрилася на шарф для колишньої невістки. І стіл накрила, і пригощала. Через чотири години гостин Дарина ледь зуміла вирватися. Свекруха просто за руки тримала, так не хотіла відпускати.
Вкрай здивована поведінкою свекрухи, переварюючи у голові події цього дня, Дарина підійшла до своїх дверей і звично вставила ключа. Але він навіть до половини не увійшов.
Страшна здогадка промайнула в голові. Їй стало не по собі. І в ту ж секунду задзвонив мобільний то був Захар, він сказав: “Я змінив замок і зібрав ваші речі. Машина під під’їздом. Водієві я заплатив”.
Автор: Нінелія
