Той день, 1 березня, для мене назавжди залишиться днем пам’яті про перше кохання. Мені було 15, коли я вперше побачив її. Ната переїхала з батьками до міста, і почала навчатися у нашому класі. Вона була дуже гарна – білявка з блакитними очима і посмішкою на обличчі. Я закохався з першого погляду.
Я не знаходив собі місця цілих два дні, мовчки спостерігав за тим, як вона знайомиться з однокласниками і зачаровує їх одного за одним. На третій день я зібрався з духом і написав їй записку. Це було перед уроком фізики. Коли всі вийшли з класу, я поклав записку в її підручник. Написав, що сьогодні ввечері буду чекати її біля кінотеатру, а в руці триматиму червону квітку.
Я сидів ближче до дошки, ніж вона, і всі інші уроки я відчував на собі погляд дівчини, але не наважувався розвернутися. І даремно. Чомусь я був упевнений, що вона все прочитала і обов’язково прийде. Попросивши у мами грошей “на подарунки вчителям до 8 березня”, я купив два квитки в кіно.
Я стояв на фоні плаката з червоною гвоздикою в руці і раптом ззаду хтось мене позвав. Я повернувся, сподіваючись побачити блакитнооку красуню, але це була її сусідка по парті! Сіренька, худенька дівчина з довгим носом. «Я прийшла!» – сказала вона мені. «Ну що, ходімо?» Вона взяла мене під руку і потягнула в кіно. І тут я зрозумів, що якимось чином моя записка потрапила не до тієї дівчини. Дівчина весело щебетала, тримаючи мене під руку, а в мене не вистачило сміливості зізнатися, що я чекав не її.
Ми сиділи на останньому ряду. Я розгублений і розчарований, а вона щаслива і весела. Я навіть не зрозумів, як так вийшло, але в якийсь момент вона раптом поцілувала мене.
Чи то магія останнього ряду спрацювала, чи те, що вона так дивилася на мене, але ми обоє поверталися додому в гарному настрої, розмовляючи про все на світі. Попрощавшись з нею біля під’їзду, я раптом подумав, що вона досить таки цікава. І ми стали зустрічатися.
Тільки через багато років я дізнався, що в той день, коли я написав записку, Ната забула свій підручник з фізики вдома. Моя помилка була очевидною.
Через деякий час вона почала зустрічатися з хлопцем з випускного класу. Він був накачаний, високий красень. З усіх його переваг головною була та, що він був власником абсолютно нової «Яви», і часто забирав дівчину зі школи прямо на мотоциклі.
Багато хто із заздрістю спостерігали за ними, як закохані вальяжно виїжджали за межі школи на своєму залізному коні в червоних шоломах. Ми вчилися в різні зміни, тому хлопець встигав переодягнутися в спортивний костюм або модні джинси, і вона сиділа за його спиною прямо в шкільній формі. Ми прозвали його – гонщиком.
Одного разу вони поїхали зі школи назавжди. На вулиці була весни, все розквітло. Сонце пригрівало і сильно заважало навчанню. Гонщик був у джинсах і білій сорочці, а Ната у коричневій шкільній сукні і в витонченому фартуху. Вона була справжньою модницею, і цим завжди відрізнялася від інших.
Вони потрапили у дорожню пригоду неподалік від школи. На найближчому перехресті. На очах у купи школярів, які як завжди проводжали їх поглядом. Дівчину не вдалося врятувати. Хлопець дивом вижив. Протягом декількох місяців лікарі старанно повертали його до життя. Однак все було марно. Через тиждень після того, як він вийшов з лікарні, його життя обірвалося. Він не захотів жити без коханої.
А я й досі шкодую, що того дня вона залишила підручник з фізики вдома.
