Жили ми в однокімнатній квартирі, діти підростали, ставало все тісніше. Чоловік випивав, ми ледве зводили кінці з кінцями.
На хлібокомбінаті затримували зарплату, коли стало зовсім нестерпно, я вирішила поїхати до Італії.
Думала за рік-два повернуся, а вже минуло 25 років.
Діти виросли, поженилися. Робила їм шикарні весілля.
Побудувала велику хату, там живе один з синів із невісткою.
Цього року, коли я приїхала додому, найперше, що запитав у мене син, скільки грошей я привезла.
Невістка робила вигляд, що мене не бачить. Вони сідали до столу, а мене навіть не кликали.
Я стала чужа у своїй хаті. Найкращі молоді роки я потратила, щоб вони мали де жити, щоб було все, як у людей.
Я не збираюся все так залишати. Я вже не молода, одного дня мені треба була спокій і поміч. А від цих людей, я бачу не дочекаюся нічого.
Все, що роками надбала, висилала, нічого ніхто не шанує. Ламають, роздають, ніби воно на мене з неба там падає.
Син тільки вимагає гроші. Працювати не хоче, дітей не хочуть, живуть на широку ногу за мої заробітки.
Якби я знала, що таке буде, ніколи б їх не пустила до хати.
Планую повертатися через два роки. За той час ні копійки не вишлю.
Трохи заощаджу, щоб мала можливість заплатити чужим людям, якщо раптом буде потрібна допомога.
Від сина не відрікаюся, але хай живуть як хочуть. Хай вчаться давати собі ради самі, і працювати. Бо я потратила найкращі свої роки не для того, щоб мене в моїй хаті мали за чужинку.
Їх попередила, за два роки щоб духу їхнього в хаті не було.
Історія написана спеціально для osoblyva.сom
Автор: Mavka
Передрук в повному обсязі заборонено без письмового дозволу власника Сайту.
Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.
