“Яка така жінка? Він тут до волонтерки приїздить, вони вже давно пара”: Коли до них на кілька тижнів приїхала в гості ліпша подруга Тетяни – Лариса, подружжя й припустити не могло, що пускає під дах розлучницю

В лікaрні було тихо і тільки годинник монотонно вистукував, Таня сиділа під опеpaційною притискаючи до грyдей материну ікону. Вона молилася так довго, що їй здалося – вже минула ціла вічність, а думки тепер перекручували усе назад.

Як так могло трапитися, що з ними оце все відбулося? Чому доля до них виявилася такою нещадною, а чи цей шлях їм небо дало для того, аби навчитися прощати і маленькими кроками йти далі? Джерело

Вони почали зустрічатися ще зовсім дітьми – наївними, примхливими, недосвідченими. Минуло майже десять років перш ніж вирішили тихо розписатися – пишне свято було їм не по кишені. Таня працювала в редакції місцевої газети, а Павло працював у типографії. Жили скромно, але дуже дружньо, економили на всьому, аби придбати перші меблі та мріяли про власне, а не орендоване житло.

Коли до них на пару тижнів приїхала в гості ліпша подруга Тетяни – Лариса, подружжя й припустити не могло, що пускає під дах розлучницю.

Лариса була на Майдані, а тоді записалася в групу самооборони, закінчила курси медсестри і почала їздити волонтеркою від початку бoйових дій. З відчаєм розповідала про жaxіття війни, про котли, та друзів, яких втратила.

Павло все більше переймався тими розповідями а потім, якось ввечері поставив Таню перед фактом – піде й сам захищати Батьківщину.

Жінка не відмовляла, хоча й дуже хотілося знала – якщо надумав щось, то все одно зробить. Проводжала із щемом в серці й вирішила собі організувати збір допомоги для воїнів, аби хоч якось бути причетною до справи, про яку так натхненно розповідала подруга і якою перейнявся чоловік.

Спочатку тримали зв’язок постійно, але згодом щось змінилося. Тані снилися стpaшні сновидіння, в яких вона щоразу не могла знайти коханого. Серце повнилося тривоги і нервів, аж якось вирішила і собі поїхати на лінію розмежування, супроводжуючи гуманітарну передачу.

Про те, що Лариса – дівчина її Павла дізналася випадково і дуже грубо.

– Яка така жінка? Він тут до волонтерки приїздить, вони вже давно пара, – з насмішкою сказали їй місцеві.

– Ось і зробила сюрприз, але не їм, а собі… – плакала з відчаю, коли верталася ні з чим додому.

– Ти його не достойна! Що він з тобою бачив за стільки років? Ви були дітьми, а дитинство вже давно скінчилося, у нас усе по-дорослому, – сказала холодно і жopстко Лариса при телефонній розмові.

Від Павла ж Тетяна не діждалася жодного слова, ні вибачення, ні пояснення… Нічого. Порожнеча і відсутній зв’язок. Він навіть номер змінив.

Тетяна жила наче у сні. Спустошена і розбита – гризла себе і звинувачувала їх. Мозок просто відмовлявся приймати це як факт – подвійна зрада позначилася і на самопочутті жінки. Вона схудла, а в редакції їй почали робити зауваження щодо розгубленості й не зосередженості.

– Вибачте, я виправлюся! – тихенько промовляла навіть не знаючи де шукати підтримки, аби заглушити душевний біль.

Але, як не дивно робота виявилася єдиною панацеєю. Таня бралася за все, навіть більше. Через деякий час її підвищили і запропонували посаду головного редактора – як виявилося, вона для цієї посади підходила якнайкраще. Не мала ані друзів, ані сім’ї? навіть мало з ким спілкувалася серед колег. Робота на першому місці – ідеальний редактор.

В її погляді, голосі, поведінці відчувалася тепер жopсткість та навіть дечому диктаторство. Вона не жаліла ні себе, ні підлеглих.

А вдома, до глибокої ночі плакала, не маючи сил пережити втрату. Її серце тепер горіло ненавистю. Більш сього на світі їй хотілося показати, на що вона здатна і втерти ніс зрадникам.

Звістка про тяжке поpaнення прилетіла раптово. З обласної лікapні телефонували законній дружині, а не коханці-волонтерці. Тетяна зволікала та приїхала не відразу, а лише дізнавшись про заплановану опеpaцію.

Павло був без свідомості і геть знівечений, а Тетяна опустилася навколішки, притискаючи до грyдей ікону і промовила:

– Я тобі прощаю, тільки живи! – і кохання з новою силою розквітало в її серці, вона ж бо так довго сумувала без своєї половинки.

Читайте також: “Чекає її заможний чоловік і двійко дітей, але ще не час. Ще будуть сльози і чиясь смepть”: У селі тільки й дивувалися, як такій сірій миші вдалось відхопити найбагатшого парубка в районі

Опеpaція пройшла успішно – молодий чоловічий організм боровся щосили. А тоді провели ще одну, а потім – ще. Тетяна кожного разу брала відпустки на роботі та скрізь супроводжувала чоловіка.

Павло каявся, плакав, мов дитина і просив вибачення.

– Тихо, любий, то нам велика наука на все життя. Кожен з нас подорослішав окремо. Цей шлях ми повинні були пройти, тепер я це так гостро відчуваю, аби зріднитися ще більше. Я тебе давно простила, – цілувала Павла і дякувала небу, що повернувся до неї і що живий.