Почалося з того сну, коли йому на сороковий день після поxoвання явилася матір і мов на яву сказала, що Степаненьківська Ярина наpoдить йому донечку, яка розрадить життя Сергія і буде та дівчинка зі світлою душею та блакитними оченятками йому на цьому світі віддушиною.
Довго ходив чоловік сам не свій, а тоді вирішив піти до знайомого священника – порадитися. Джерело
– Можливо, ти так тужиш за матір’ю, що прагнеш тепер, опісля її смерті заповнити ту порожнечу, яка з’явилася всередині. Але ж Ярина – ще зовсім молода, та й для шлюбу не дозріла, – розмірковував батюшка.
– Звісно, я це сам розумію, й поміж усіх жінок молодшу доньку старого Степаненка я менш за все бачив у якості супутниці, але ж… мати мені явилася, немов насправді! – спантеличено розмірковував Сергій.
Вона сильно не опиралася – Сергій був гарний, добре забезпечений, дуже відповідальний та працював не керівничій посаді.
Ніс підняла відразу, зі старої хати, де юрбилося завжди на двох квадратних метрах купа чоловік, переїхала в царські двоповерхові хороми. За худобою дивляться робітники, город доглядає садівник, а готує і порається по господарству прибиральниця. Через кілька років Ярину було не пізнати – пава.
Тринькала заощадження наліво й направо, їздила в біленькій іномарці, усіяній стразами та кожні три місяці їздила на курорти.
Сергій готовий був відкуповуватися від неї скільки завгодно, аби швидше народила йому крихітку, кровиночку, що він її так чекав. Та Ярині нікуди було поспішати, мала всього двадцять років – в голові ще вітер, думки й в самої майже дитячі.
Так минуло ще кілька років, а дітей все не було… Сергій знову йшов до священника за порадою, а той у відповідь лише процитував Біблію, вірш, де йшлося про любов.
«Яка така любов?» – думав Сергій про себе, Ярина ж бо йому навіть не подобалася, ані характером, ані барськими замашками. Вона нічим не цікавилась, окрім своєї зовнішності та пустої балаканиий хизування перед однолітками. Але заповіт матері, нехай навіть у сні – все ж прагнув виконати.
Ярина наpoдила Сонечку якраз в той день, коли п’ять років тому відійшла Сергія матір. Її й назвали так само – Сонечкою ,бо було видно, що дівчинка дуже сонячна і світленька.
Чоловік днями й ночами сидів коло крихітки – ось тепер серце його наповнювалось справжньою любов’ю. Він навіть на Ярину по-іншому подивився, а що, як стане гарною мамою та ще й зможуть вони створити міцну родину. Але у Ярки вітер гуляв в голові. Годувати груддю відмовилася, біля малої не сиділа, а відразу ж полетіла на курорт – долати післяпoлогoву депресію.
Сергію навіть легше було без неї… Почав замислюватися, як відкупитися від молодої п’явки, аби вона своєю поведінкою доньку не зіпсувала. Вирішив запропонувати їй квартиру в місті й банківський рахунок, якщо погодиться на розлучення.
А вона й так з курорту приїхала не сама, а з коханцем – Мігелем. Мовчки збирала коштовності й пакувала речі, навіть не дивлячись на немовля. А ось Соня маму відчула і почала хникати, а тоді аж зривалася на істеричний плач. Сергій ще не чув, аби двомісячна крихітка так заходилася – обережно тулив до себе, колихав, в самого серце стискувалося, але виду не подав.
Ярка лише зверхньо на нього дивилася й в її очах не було ані жалю, ані виклику чи бунту – нічого. Пішла.
Сергій також за дружиною не жалкував, не розумів одного тільки – чому саме вона повинна була народити його Соню?
