Мій чоловік служить у флоті. А я підприємець. Ми 9 років була щаслива сім’я. Маємо донечку розумничку.
Коли ми піднялися на висоту, це не відкрило нам можливості використовувати своє становище в особистих цілях.
Через роки я дізналася що, мій чоловік являє собою насправді. Рідкісні відходи в рейс він виправдовував тим, що зараз морякам не надто легко потрапити в хороший рейс і ходив в них вкрай рідко.
Міг по півроку вдома сидіти, спати до 12 дня, а якщо вночі кіносеанс собі влаштує, то спить і до 15:00 вечора.
Я спочатку терпіла, але з роками я подорослішала і почала розуміти, що мене це мало влаштовує.
На моє прохання влаштується поки що тут поки в рейс не покличуть він категорично відмовлявся, говорив, що зараз відішле свої анкети по фірмам, і якщо його не покличуть у рейс — влаштується.
За цей увесь час нам фінансово допомагає мама його. Ми живемо з нею. А мій чоловік виправдовується, то у рейс не кличуть, то роботи немає, то підзаробіток не просто знайти.
Я зовсім іншого життя хотіла. Думала, вийду заміж за моряка, любила безмежно, він гооврив, як хоче старатися для нас, як буде заробляти багато, щоб купити все для нас. Але його говоріння то є просто від мистецтва.
Я рано пішла працювати і стала самостійною, коли зустріла чоловіка, думала він, з ним ми все подолаємо, але якось мало виходить.
Втомилася дуже. Думала розлучитися, це не складно, тільки куди йти, до мами, там і так вистачає галасу від братів та сестер, тим більше вони у підлітковому віці.
Є старенький будиночок бабусі, але там давно ніхто не жив.
Так наразі і живемо разом, та ще й плюс з його мамою. Мама його більше старається як її син.
Що робити зовсім не знаю? Дуже хочеться, щоб у доньки все було.
Тож жити більше неможливо. Чи знайдеться у цій історії вихід, я не знаю
Будь-яке використання матеріалів (у тому числі фотографій)– суворо заборонено.
