«Юро, дякую тобі за все. Я покохала іншого. З ним я знову відчула себе жінкою. Так буває. Прости.» Про сина не було ні слова
З Ольгою я познайомився на третьому курсі інституту. Ми вчилися в паралельних групах. Моє кохання до неї спалахнуло миттєво! Це було як хвороба. Я не знаходив собі місця, якщо якийсь час не бачив її. Вона була для мене всім. Я довго боявся освідчитися їй у коханні, вважаючи, що недостатньо хороший для неї. Мої подруги й однокурсниці вважали мене милим і чарівним. Вони не раз натякали мені, що були б зовсім не проти зав’язати зі мною стосунки. Але я мріяв тільки про Олю!
Одного разу ми опинилися з нею в одній компанії на новорічних святах і я наважився запросити її на танець. Після танцю я не відходив від неї весь вечір і навіть провів її додому. Вона поставилася до мене прихильно, і я незабаром освідчився їй у коханні. Ми стали зустрічатися й проводити разом вільний час. Я віддавав їй всю свою душу, вона ж дихала рівно. Не надто наближаючи мене, але й не відштовхуючи.
Те, що відбувається між чоловіком і жінкою, сталося й у нас. Наприкінці січня мої батьки поїхали до родичів в інше місто. Ми зібралися в мене дома відзначити закінчення зимової сесії. Коли всі розійшлися, Оля залишилася в мене. Чи треба казати, що після того, що сталося, я полюбив її ще сильніше.
Приблизно через півтора місяця Ольга сказала, що їй треба терміново поговорити зі мною. Я був здивований серйозністю її тону. Оля довго м’ялася, а потім сказала, що чекає дитину. Термін шість тижнів. Сказала й заплакала. Я притиснув її до себе й довго цілував у мокрі від сліз очі. Я був на сьомому небі від щастя, що нахлинуло. У мене буде дитина! Не важливо, син чи донька. Це буде маленька частинка її й мене. Якщо Оля народить, вона назавжди залишиться зі мною й нашою дитиною!
Я тут же зробив Ользі пропозицію. Вона підвела на мене очі. У них я прочитав полегшення й навіть деякий подив. Вона, мабуть, чогось боялася й чекала від мене якоїсь іншої реакції. Але все це мені спало на думку потім. А тоді я реально був у космосі!
Того ж вечора я оголосив батькам, що одружуюся з Ольгою і що в нас буде дитина. Батько трохи бурчав про звичаї сучасної молоді, але загалом ідею мою схвалив. Мама знала про наші стосунки з Ольгою і не заперечувала.
Через тиждень я й мої батьки поїхали в свати. Ольчині батьки не заперечували, якщо вже все так далеко зайшло. Через місяць ми розписалися. На весіллі гуляли всі наші одногрупники.
Почалося наше сімейне життя. У строк народився син, якого ми назвали Дмитриком.
Закінчили інститут, розподілилися на роботу. Оля в декреті побула лише півроку, а потім вийшла на роботу, доручивши турботу про дитину бабусям. Через п’ять років відійшла до Бога моя бабуся, залишивши мені трикімнатну квартиру в старому будинку в центрі міста.
Я подумував про другу дитину, але Ольга була категорично проти, мотивуючи це тим, що треба пожити для себе й досить із нас однієї дитини. Причому сказано це було з таким напором і злістю, що я навіть оторопів. Ольга швидко поквапилася залагодити розмову, перевівши її в інше русло.
Життя йшло. Минуло десять років, і сталася біда. Тяжко захворів Діма. Щоб поставити його на ноги, потрібна була операція. Донором міг стати найближчий по крові чоловік, тобто я. Операція була тяжкою, але в мене вагань не було. Я був готовий віддати своє життя заради того, щоб мій хлопчик жив!
От тільки дружина моя поводилася якось дивно. Вона начебто не хотіла, щоб я був донором. За день до операції я здав кров і біоматеріали на тест ДНК. Лікарі наполягали, вони боялися ризикувати життям дитини й хотіли перевірити все. Увечері Ольга кудись пішла й повернулася пізно із заплаканими червоними очима. Я вирішив, що вона переживає за здоров’я Діми, і постарався втішити, кажучи, що все буде добре.
Уранці ми були в клініці. Ольга була начебто в якомусь трансі. Ми зайшли в кабінет, і лікар сказав, що все гаразд, Діму готують й запрошують мене пройти з ними.
Коли Ольга почула слова лікаря, їй стало зле, і вона знепритомніла…
Все минуло успішно, через місяць Діму виписали, життя пішло своєю чергою. Але я все частіше став замислюватися над поведінкою Ольги. Подив в очах, коли вона повідомила мені про те, що у нас буде дитина, непритомність у кабінеті лікаря. Я себе заспокоював, що це мої фантазії, що я лиш зациклююся на всякій дурниці.
Минуло ще п’ять років. Нам з Ольгою було по сорок. Найкращий розквіт для чоловіка й жінки. І Ольга справді розквітла. Молода, гарна, впевнена в собі блондинка. Недосяжна мрія багатьох чоловіків. Вона зі смаком одягалася й ретельно доглядала за собою. Я не раз ловив заздрісні погляди чоловіків на мою дружину. Ольга теж їх бачила й, здавалося, купалася в атмосфері чоловічого обожнювання. Щоправда, мене це не надто турбувало, бо приводів для ревнощів дружина мені не давала.
У житті ми вже піднялися. Я був першим заступником директора найбільшого в нашому регіоні підприємства й одним з основних власників його акцій. Ольга працювала менеджером у великій рекламній агенції. Майже всю свою зарплату вона витрачала на себе, пояснюючи це тим, що повинна відповідати вимогам, які ставляться до співробітників, і взагалі, вона ж жінка! Щоб підтримувати відповідний імідж, її грошей не завжди вистачало, і мені доводилося відстібати зі своїх доходів. Але мені залишалося і на життя, і на родину. Головне, Ольга зі мною й любить мене!
Ми вже жили в заміському будинку, коли Ольга найняла домробітницю. За її словами, у неї не було часу на прибирання й готування. Вона частенько затримувалася на роботі, їздила у відрядження, переклавши турботи про родину на мене. Мені б замислитися над поведінкою дружини. Але я любив! Мені було соромно подумати про неї погане.
Наше сімейне життя не було простим. Люблячи дружину й будучи не найгіршим чоловіком, я постійно хотів з нею близькості. Але Ольга звела це між нами до мінімуму, мотивуючи тим, що дуже виснажена роботою (кругом самі бездарі, все доводиться робити самій). Але це, здавалося, її не надто турбувало. Вона цвіла. Коротка стильна стрижка, темні панчохи (не колготки, а панчохи з поясом), туфлі на високому підборі. Довершував цю красу автомобіль, який я їй купив.
Закінчувалося літо. Стояв серпень. У мене на роботі почалися проблеми. Ми недоотримали сировину й зривали постачання продукції партнерам. Я днями пропадав на роботі, приїжджаючи додому лише переночувати. І от саме в цей час Ольга зазбиралася на курорт.
— Юро, я страшенно втомилася, нерви вже ніякі! — заявила вона мені вранці за чашкою кави.
— Олю, я не можу зараз, ти ж сама бачиш, у нас форс-мажор!
— Тоді я одна поїду, погода ще гарна, на Чорному морі зараз самий сезон.
— Візьми з собою Дімку. Він буде радий погрітися на сонечку.
— Дімка?! Він що, маленький, із матір’ю відпочивати! Давай я поїду одна, а ти пізніше приєднаєшся.
— Не знаю, чи владнаємо ситуацію із сировиною, — я зав’язав краватку. — Гаразд, їдь, там буде видно.
Провівши Ольгу, я занурився в роботу. Вона дзвонила щодня по кілька разів, розповідаючи про свої враження й жаліючись на нудьгу. Питала, коли я зможу приїхати. Пролетіли два тижні її відпочинку. Увечері вона зателефонувала й сказала, що продовжила путівку ще на два тижні. А як же нудьга?!
Гаразд, відпочивай. Вона вже не питала мене, коли я приїду, начебто боялася цього. Наші розмови по телефону ставали все коротшими й рідшими. І от у якийсь момент вона перестала дзвонити взагалі. Почекавши деякий час, я спробував зателефонувати Ользі, але телефон її був вимкнений.
Пізніше вона передзвонила сама. Довго тріщала, розповідаючи якусь дурницю. У мене склалося враження, що вона там не сама й ретельно добирає слова. Не було звичних «Юрочко», «дорогий». Вона навіть не спитала, як Дімка. Не давши мені вставити й півслова, вона попрощалася й відключилася. Я набрав її номер, але телефон знову був вимкнений. Так, з усього виходить, що справа тут нечиста.
Я зателефонував генеральному й випросив у нього тиждень відпустки. Той довго лаявся, але, певно, щось відчув у моєму голосі й відпустив. Уранці я вже виїхав до Одеси, до санаторію, де оздоровлювалася моя дружина. Я купив путівку на тиждень у сусідньому профілакторії й заселився в одномісний номер. Увечері вирішив прогулятися набережною й озирнутися.
Уже сутеніло, коли я почув знайомий сміх. Метрів за десять Ольга обіймала молодого чоловіка й, закинувши голову, заливисто-улесливо сміялася. Моє серце зупинилося й знову загуркотіло вже в горлі. Сильно закололо у скронях, що навіть довелося присісти на парапет. Ольга, моя Ольга, обіймала якогось дятла, який вельможно, по-хазяйськи, однією рукою тримав її за талію.
Першим моїм бажанням було підбігти й дати в пику цьому мачо. Але я зрозумів, що нічого доброго з цього не вийде. Рука сама дістала телефон, і я набрав знайомий номер.
Ольга відсторонилася й вийняла телефон.
— О, рогатик дзвонить! — чоловік мовчки дивився на неї. — Алло, я слухаю!
Було тихо, і я чув кожне її слово.
— Привіт, як справи? — пересохлими від хвилювання губами прохрипів я, стараючись говорити неголосно, щоб не видати себе.
— Усе добре, відпочиваю. Вибач, мене кличуть. — Вона відключилася й недбало кинула телефон у сумочку.
— Прости, любий, я завтра зателефоную й усе йому розповім про нас! — Вона чмокнула свого супутника в губи й узяла його під руку.
Вони обійнялися й повільно пішли набережною в напрямку до корпусу санаторію.
Я був у шоці. Ми прожили двадцять років, душа в душу, як мені здавалося. Я нічого для неї не шкодував. Я любив її, зрештою. І раптом рогатик?!
Не пам’ятаю, як я дістався до свого корпусу, як піднявся в номер. Я сидів і тупо дивився в стіну, поки не заснув…
Уранці я встав із болючою головою, стукало серце, кімната плила перед очима. Жити не хотілося. Я постарався взяти себе в руки. Що мені робити? Просто поїхати додому, дочекатися дружини й дати їй стусану під зад?
Я одягнувся, взяв телефон і вийшов на набережну. Присів на лавку й став чекати. От і вони. Солодка парочка, взявшись за руки, повільно дефілювала в мій бік. Не дійшовши до мене метрів десять, вони стали цілуватися. Загалом цілувалася переважно Ольга, її кавалер лиш дозволяв себе цілувати. Було видно, що він їй робить послугу. Але ця щаслива дурепа нічого не помічала.
Я зробив кілька знімків і набрав її номер.
Ольга однією рукою дістала телефон, другою продовжуючи обіймати коханця.
— Алло! Добре, що ти мені передзвонив… — почала вона.
— Олю, не витрачай слова, обернися! — Я помахав їй рукою.
Ольга повернула голову й від несподіванки мало не випустила телефон. У мене не було сил на розбірки, я повернувся й пішов у протилежний бік. Мене ніхто не доганяв.
У місцевому магазині я купив найдорожчу пляшку й знайшов начальника охорони санаторію, де проживала Ольга. Я довго розповідав свою історію, і він, пожалівши мене, скинув мені кілька відеозаписів із камер спостереження, які остаточно підтвердили, що дружини в мене більше немає. Того ж вечора я поїхав додому. Ольгу я більше не бачив, мабуть, вона відсиджувалася в номері коханця. Хто він, я не з’ясовував. Яка різниця, хто він. Головне, я знаю, хто вона!
Додому Ольга не повернулася. Через тиждень приїхав її батько забрати речі. Ховаючи очі, він розповів, що Ольга поїхала з новим чоловіком, вона цілком щаслива, і передав мені записку.
«Юро, дякую тобі за все. Я покохала іншого. З ним я знову відчула себе жінкою. Так буває. Прости.» Про сина не було ні слова.
Я дістав пляшку, налив собі й тестеві. Ми випили, і тесть розповів мені давню історію. Виявляється, Ольга з першого курсу зустрічалася з парубком. Вони навіть жили разом із нею якийсь час. Потім намалювався я. Коли Ольга дізналася про дитину, вона подумала, що це від того парубка. Але коли вона йому все розповіла, той утік. І тоді вона вирішила ощасливити мене.
Вийшовши за мене заміж, Ольга вважала, що дитина не моя, і боялася, щоб я нічого не дізнався. Коли захворів Діма, вона розуміла, що тест викриє цей обман. Але коли тест підтвердив моє батьківство, вона знепритомніла від нервового напруження (а я думав, від любові до мене й сина).
Тесть пішов, а я довго ще сидів і згадував наше життя й не міг зрозуміти, за що вона так зі мною? Так цинічно, нахабно мене зрадити. Так легко викинути двадцять років нашого життя. Без вагань відмовитися від сина, навіть не написавши йому. А потім зрозумів, що вона завжди була такою. Я нічого не хотів помічати. Корпоративи, відрядження, затримки на роботі. Вона завжди любила тільки себе й жила тільки для себе. Я більше не хотів лізти в цей бруд, все й так було ясно.
Через день приїхав Діма. Він довго тримав перед очима записку, а потім поклав її на журнальний столик.
— Тату, не рви її. Хай вона лежить, щоб ти й я ніколи не змогли простити її!
Він подивився на мене. В його очах стояли сльози…
Минуло півроку. Одного вечора задзвонив міський телефон.
— Юро? — Я впізнав її голос, і в мене стислося серце. Я розумів, що я ганчірка, рогоносець, але що я все одно люблю її!
— Здрастуй, Ольго. — Я старався говорити рівно.
— Юро, мені треба з тобою поговорити, я не хочу їхати до нас… до тебе додому. — Вона важко дихала в слухавку. — Я зупинилася в готелі, ти можеш зараз приїхати?
— Ти приїхала одна чи…?
— Одна, — перебила мене Ольга. — Приїжджай, я чекаю…
Я постукав і ввійшов у номер. Пахло ароматом її улюблених парфумів.
— Проходь, я зараз! — почувся її голос із ванної. (Я згадав схожу сцену з фільму «Діамантова рука».)
У кімнаті стояв накритий стіл. Фрукти, шампанське. Тарілка з бутербродами. До чого це? Повернення блудної дружини?
— Присідай. — Ольга не ввійшла, вона впурхнула в кімнату, чарівно мені усміхаючись. Такої її усмішки я не бачив років десять!
— Налий мені.
Ми випили.
— Юро, я вчинила в житті страшну помилку. Але я люблю тебе, — почала вона, опустивши очі. — Я знаю, такого не прощають. Але все одно прошу, прости мене.
Я мовчки слухав. І чим більше вона говорила, тим менше хотілося бути поруч з цією жінкою. Начебто якась пелена повільно сповзала з моїх очей. І в якийсь момент я усвідомив, що вона мені байдужа. Нічого не змінилося. Вона така, як і була. Було бажання встати й піти, але все ж я вирішив додивитися це шоу до кінця.
— Я по-старому люблю тебе! Я не можу без тебе, без Дімки, прости мене! — Це «прости» вона повторювала через рівні проміжки часу як заклинання.
— А де твій…? — Я спробував добрати відповідне слово.
— Господи, це такий мерзотник! Я була як під гіпнозом!
…Я стояв біля відчиненого вікна й курив. Нічого, крім презирства до неї, я більше не відчував. Ольга, укрившись простирадлом, сиділа на ліжку.
— Ну й ким би ти хотів бути: знову чоловіком чи коханцем? — самовдоволено мовила вона, гадаючи, що після того, що між нами сталося, все повернулося на круги своя.
Я акуратно загасив сигарету, підійшов до дверей і обернувся.
— Космонавтом!
Двері за мною зачинилися безшумно… Це був кінець.
