За тиждень до весілля кохана втікла з багатим італійцем: “Вдруге Інга зникла прихопивши кругленьку суму грошей”

Донька живе на сусідній вулиці, але в будні заходить до мене дуже рідко – робота, будинок, чоловік, двоє дітей-школярів, не до візитів до матері. А тут несподівано прийшла ввечері в середу, та ще без попередження.

– Олю, у тебе щось сталося? – запитала я захриплим голосом.

– Сталося. Тільки не в мене, а у всіх нас. Я сьогодні дізналася, що Денис взяв Інгу до себе в магазин.

– Я-я-яку Інгу? – від хвилювання я навіть заїкатися стала.

– Ту саму. Фею неземну, принцесу прегарну, – дочкин голос дзвенів нeнaвистю.

Нeнавuсть – жaхлuве, рyйнiвне почуття, але я як ніхто розуміла Олю, сама від цього імені починала задихатися від злoсті. Адже ще якихось півтора роки тому я була готова не тільки прийняти цю дівчину в нашу сім’ю, але і ставитися до неї, як до рідної дочки! А як інакше? Раз мій син любить її, значить, і я буду!

Інга з Денисом зустрічалися трохи більше п’яти місяців, потім подали заяву в PАГС. Син тоді весь аж світився від щастя, тільки й чути від нього було: «Інгуша, Інгушечка». А ця сама Інгушечка-шлюшечка за тиждень до весілля взяла і поїхала з якимось багатим італійцем в Рим. Не потайки втекла, «благородно» – зустрілася з Денисом і сказала: «Розумієш, я полюбила Паоло, прости, але це сильніше мене!».

Полюбила вона! І коли це, дозвольте запитати, встигла, якщо всі дні зі своїм нареченим проводила, до весілля готувалися. І ресторан вже замовили, і музикантів, і машини. Обручки куплені, весільну сукню. І все на мої і Дениса гроші. Інга же сирота, з рідні тільки бабуся-пенсіонерка в селі.

Господи, та що це я? Хіба справа в витрачених даремно грошах? Денис після зради (а іншого слова я і підібрати не можу!) Навіть почорнів весь. Переживав так, що я всерйоз боялася: щось страшне з собою зробить. Слава богу, вмовила до лікаря піти. Той виявився досвідченим, допоміг синові з дeпрeсії видертися. Але не відразу, ні, не відразу.

Кілька місяців Денис майже не спав, бачити нікого не хотів, тобто не міг – охляв так, що у мене сeрцe крoв’ю обливалося. Тільки півроку тому в форму прийшов, знову радіти життю почав, і ось знову, приворожила вона його, чи що?

І звідки ця Інга знову впала на нашу голову? Чого їй в Італії не сиділося? А якщо вже повернулася, ну і їхала б до бабки в село. Або в столицю. Там багатеньких татусів, на кшталт Паоло, хоч греблю гати, підчепила б ще одного, благо досвід є. А то приперлася, як ні в чому не бувало: здрастє, давно не бачилися!

Ну ладно, її якраз можна зрозуміти, але Денис-то, Денис! Невже життя нічому і не навчило? Адже не хлопчик – двадцять сім скоро стукне. Сивина вже в волоссі миготить, а поводиться, як п’ятнадцятирічний пацан! Це ж треба, дівка його кинула, а він бісер перед нею метає. Ось на роботу взяв, хоча в його наметі ще один продавець не потрібен – це я точно знаю. Ну, нехай тільки прийде, висловлю все, що думаю.

Син в звичайний час додому не з’явився. Правда, подзвонив і попередив, що буде пізно. Дуже пізно. Сказав: «Ти мене не жди, лягай» – і тут же повісив трубку. Зрозуміло: боявся, почну допитувати. А що тут допитувати? І так ясно, з ким зібрався допізна час коротати. Ясна річ, заснути я не змогла – сиділа на кухні і пила вaлер’янку, розведену водою.

Стoпкaми. Наодинці, як хрoнiчна aлкoгoлiчка. Поплакала трохи, не без цього. На початку третьої години ночі в замку заелозили ключ. Потім кроки в передпокої. Тихі: навшпиньки крадеться. Ось зупинився, напевно, побачив світло на кухні. Зайде або зробить вигляд, що не помітив? Заглянув все-таки.

– Мам, ти чого не спиш?

– Тебе чекаю. Ти був з Інгою?

Денис чортихнувся і опустився на стілець. Запитав, не дивлячись на мене:

– Олька настукала?

– Розповіла, – поправила я. – Вона турбується про тебе. І я теж. Невже ти так і не зрозумів, що Інга.

– Вона ні про що мене не просила! – різко перебив Денис. – Ні про роботу, ні про те, щоб ми знову були разом. Але я випадково дізнався, що вона в місті. Цей Паоло,  він, загалом, рідкісним покидьком виявився. Інга повернулася без копійки грошей, така засмучена. Повір, їй дуже несолодко довелося, так ще і я не повинен її розуміть?

– Та хто говорить, що повинен її штовхати! – я зірвалася. – Але знову починати стосунки з дівчиною, яка так підло з тобою обійшлася! Ні, я просто не розумію.

– Мама, вона не підла! – син теж підвищив голос. – Вона нещасна! Ну, зробила помилку, закохалася в покидька, з ким не буває.

– В багатого покидька, – нагадала я.

– Та яке це має значення?

– А що має? – я майже кричала.

– Те, що мені, мені її шкода. Зрозумій: тільки жалість і бажання допомогти, та й годі!

– І що, ти тепер кожен день збираєшся їй «допомагати» до пізньої ночі? – уточнила у сина з глузуванням.

– Мам, мені не подобається твій тон.

– А мені не подобається, що ти знову зв’язався з цією дівчиною.

– Я просто допомагав Інгі перевезти речі. Вона після повернення два тижні жила у приятельки, а сьогодні зняла «однушку».

– За які це дулі, якщо тільки вчора працювати почала? Або ти їй аванс вже видав? Ну да, по очах бачу, видав! Цікаво тільки, за що? За майбутню ударну роботу або за щось інше?

– Мама, я не знав, що ти можеш бути такою злoю!

– Зате ти надто добренький. Ось побачиш, не мине й.

– Все, я пішов спати, мені рано вставати. – Денис рішуче піднявся зі стільця. – І ти закінчуй з нічними посиденьками.

Він вийшов, я залишилася сидіти. На душі було мутно. От дурень, ой, дурень. На наступний день не стрималася і поїхала помилуватися на Інгу. Підходити до неї, звичайно, не стала, здалеку дивилася. Тільки що на неї дивитися: якою була, такою і залишилася. А ось син. Він, виявляється, теж нітрохи не змінився. Я хоч і далеко стояла, але добре бачила, як він пожирає Інгу поглядом. В очах і кохання, і розпач, і іскра бoжeвілля.

Раптом згадалися прочитані в юності і, як я думала, давно забуті слова Шекспіра: «Кінець таких приcтрaстей буває cтрaшнuй.» Усередині все заледеніло, адже cтрaшно за Дениса! Якщо вже так кохає цю аферистку, нехай буде з нею, головне, щоб вона знову який-небудь фортель не викинув. І тут, за ринковим наметом з рибою, я присягнулася собі, що більше слова проти Інги не скажу.

Для мене ж важливо, щоб син був щасливий. І якщо йому для щастя неодмінно потрібна ця дівчина. Наступні два місяці Денис, немов на крилах літав. Очі постійно – блищать, з обличчя блаженна усмішка не сходить, сміється не до місця, відповідає невпопад. За цю його радість я була готова пробачити Інгі всі її гріхи. А ось син.

Того вечора Денис повернувся додому незвично рано. Блідий в синяву, а в очах така люта туга, що у мене від жалю сeрцe обручем здавило. Мовчки, пройшов на кухню, так само мовчки залпом випив склянку гoрiлкu, другу. Потім сів і заплакав.

– Синочку, ти чого? – обняла я його.

– Ти була права, мама! Інга.

– Вона тебе знову покинула?

– На цей раз ще й кинула!

Читайте також: У 16-річної коханки совість прокинулась, через 5 років хоче вибачення у дружини просити

– А це хіба не одне й те саме?

Син похитав головою і розповів, що його кохана зникла в невідомому напрямку, прихопивши виручку за останній місяць, зате залишила після себе неоплачений рахунок за переговори з Римом на суму двадцять тисяч. З тих пір пройшло три роки, а Денис все один. Не знаю, чи зможе він тепер повірити якій-небудь жінці.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram