“Закохалась у клієнта, голос якого чула тільки по телефону. Вирішила, за будь-яку ціну з ним познайомлюсь”

З самого раннього дитинства ми часто стаємо героями кумедних, а часом навіть кумедно-веселих історій. І вони назавжди залишаються в домашньому архіві і користуються великою популярністю під час сімейних або дружніх зустрічей. Моя мама, наприклад, дуже любить розповідати таку історію з мого дитинства.

Було мені тоді років три-чотири, не більше. Вдень за мною завжди приглядала бабуся. Вранці, перед тим як йти на роботу, мама заводила мене до своїх батьків – їх квартира була навпроти нашої, а ввечері забирала додому.

Так було і того разу, мама передала мене в руки бабусі і поспішила на роботу. Раз на три години вона дзвонила на домашній телефон – дізнатися, як справи. І ось на черговий її дзвінок чомусь ніхто не відповідає. Вона дзвонить знову, але у відповідь – знову тиша. На четвертий або п’ятий раз до телефону підійшла я.

– Настя, а де бабуся? – насамперед питає мене мама.

– А бабуся пішла фарбувати волосся.

– В перукарню? Вона тебе що, зовсім одну залишила?!

– Ні, з дідусем, – незворушно відповідаю я. – Але він пoмeр.

У мами, як вона завжди відзначає в цій частині розповіді, підкосилися ноги, але вона майже відразу, щоб не перелякати дитину, взяла себе в руки.

– Як пoмep? – майже спокійно запитала вона.

– Зовсім. Зовсім пoмeр дідусь.

– Так, – продовжує мама. – Нічого не бійся, нічого не роби, я скоро прийду.

І бідна мама стрімголов помчала додому. Коли вона, захекана, увірвалася додому, то застала таку картину: дитина спокійно возиться з іграшками, а дідусь сидить неподалік в неприродній позі – ноги на підлозі, тулуб на дивані, голова опущена. І мамі стало абсолютно очевидно, що оживе дідусь тільки до вечора, не раніше. Тут треба зробити невеличкий відступ про, власне, дідуся. Справа в тому, що він у нас любив, як то кажуть, закласти за комір.

Aлкoгoліком він ні в якому разі не був, але пару раз на місяць міг хильнути пива або гоpiлки. Оскільки працював він все життя по змінах – день-ніч-відсипний-вихідний, то дозволити собі «погуляти» міг лише вранці – після нічної зміни. Природно, безсонна ніч посилювала ефект і щоразу після своїх відтяжок дідусь засипав мepтвeцьким сном, ледь діставшись до дивана.

Ще один дивний факт – до того, як впасти на диван, він виглядав як абсолютно твереза ​​людина – так що бабуся, зустрівши чоловіка з роботи, в метушні просто не зрозуміла, що сьогодні один з його «пuво-гopiлчаних» днів, ось і вирішила швиденько збігати в перукарню.

Поки ми чекали повернення бабусі, мама показувала мені, як мацати пульс, де і як слухати серце. А також пояснювала, як звужуються зіниці під впливом світла – щоб надалі я не лякала її до смepті по телефону. Показувала, зрозуміло, на дідусю. А коли той протверезів і йому розповіли цю історію, він навідріз відмовився в неї вірити. Хоча і сміявся голосніше за всіх.

І ось якось так далі і пішло, що я постійно потрапляю у всякі безглузді ситуації – приймаючи одне за інше. Чи то в хмарах весь час витаю, то чи просто за своєю природою дуже розсіяна.

Кілька разів моя співробітниця Аня просила її підмінити (у неї часто боліло горло) і обдзвонити своїх клієнтів. У такі дні сама вона розмовляла пошепки: «Ну, що тобі варто, Настю, відволіктися хвилин на двадцять? Заодно і передихнешь».

І ось по одному номеру завжди відповідав чоловік з незвичайним, просто приголомшливим голосом! Ну, абсолютно дивовижний голос! У міру низький, з легкою хрипотою, такий еpoтичний – чуючи його володаря, я чітко уявляла в своїй уяві високого брюнета з білозубою посмішкою, подумки вже приміряла весільну сукню, ростила дітей і жила довго і щасливо.

На жаль, Аня ніде не записала ім’я цього солодкоголосого солов’я, а я чомусь з самого початку не зрозуміла запитати, а потім вже було ніяково.

Але твердо вирішила: будь-що, за будь-яку ціну, знайду привід, щоб з ним познайомитися і втілити всі свої плани в реальність.

Але в один прекрасний день все вирішилося само собою:

– Добрий день, – якось в черговий раз зазвучало в трубці, і я розпливлася і розімліла під звуки чарівного голосу.

– Добрий – і відповіла абоненту, мрії про якого так зігрівали мене весь останній час.

– Це я, Інга Олегівна, – продовжив клієнт. – Ви мене чуєте?

На жаль, я чула навіть занадто добре. Моєму розчаруванню не було меж! Виявляється, це була жінка! Всі мої плани обрушилися в ту ж мить. Але я ніяк не могла отямитися.

Читайте також: Помилкова пopча: подруга сукню купила на секонді, а через тиждень зляглa

– Що таке? – низький оксамитовий голос продовжував звучати в трубці. – Може бути, мені передзвонити?

– Ні-ні, – поспішно відповіла я, – уважно вас слухаю, Інга Олегівна

З тих пір я більше не вірю красивим голосам по телефону. Та що там – навіть якщо знайомлюся з кимось, а голос у нього виявляється схожим на: голос тієї клієнтки, відразу починаю поглядати на нього підозріло: а він чоловік?

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram