Завдання своє Валя виконала – знайшла «папіка», готового забрати її в комплекті з мамою в сите безбідне життя. Тільки в цьому житті місця для Лузи, моєї племінниці, не було. «Папік» навіть не знав, що у його обраниці є дитина

Валя, моя молодша сестра, з дитинства була несерйозною, з вітром в голові, дівчиною. Поки я вчилася намагаючись закінчити інститут з червоним дипломом, Валя ходила по клубах, не гребувала випадковими зв’язками і з’являлася вдома від сили раз в тиждень.

Мама завжди пророкувала Валі «велике майбутнє» – вчепити чоловіка багатшого, тим самим, добре влаштуватися в житті. Віаля мамині настанови вбирала, як губка. Тільки з її способом життя, випадкова дитина була справою часу.

Я тоді тільки закінчила інститут і мене взяли на повну ставку в фірму, де я підробляла під час навчання. А Валя, навчаючись на третьому курсі, взяла академічну відпустку через очікування первістка.

Як не дивно, від переривання її відмовила мама. Життя Валі перетворилося на пекло: мама не пропускала нагоди вколоти дочку, яка її розчатувала якомога болючіше. Адже за її планами, Валя повинна була «взяти на пузо» якого-небудь товстосума, а не на студентській вечірці незрозуміло від кого.

«Незрозуміло хто» виявився досить милим хлопчиком Семеном, закоханим в мою сестру з першого курсу. Він був приїжджим, з небагатої сім’ї, але з великими планами на життя. Природно, на поріг до дитини його ніхто навіть не пустив.

Я орендувала квартиру поруч з роботою, і моє життя перетворилося в дім-робота-дім, як і більшості людей на цій планеті. Валя, повернувшись в форму після появи на світ доньки, знову вирушила на пошуки багатої «кам’яної стіни».

Завдання своє Валя виконала – знайшла «папіка», готового забрати її в комплекті з мамою в сите безбідне життя. Тільки в цьому житті місця для Лузи, моєї племінниці, не було. «Папік» навіть не знав, що у його обраниці є дитина.

Лізу привезли до мене додому, в комплекті з дарчою на мамину квартиру, в якості моральної компенсації.

– Якщо що – повернеш квартиру. – видала мама мені своє напуття і відбула в Італію, в компанії Валі і її чоловіка, Владлена Аристарховича, власника заводів, газет і пароплавів.

Ліза ходила в садок. Вона майже і не помітила, що мама зникла з її життя. Кмітлива дівчинка відразу прив’язалася до мене, а мої вечора були не такими самотніми.

Так і жили б удвох, якби не Семен, що довідався про те, що мати його дитини кинула її. Семен не бачився з Лізою, йому було заборонено. Але, тим не менш, в поштову скриньку він регулярно підкидав конверти з грошима на дочку.

Я не бачила причин, що перешкоджають спілкуванню Лізи з його татом. Якщо мати дитину кинула, то хоч батько повинен бути – розсудила я і познайомила свою дівчинку з її татом.

Дівчинка була в захваті – всі маленькі дівчинки, загалом, в захваті від тат, які їх балують. Семен проводив з донькою весь свій вільний час. На тлі турботи про Лізу ми зблизилися.

Наше рішення жити разом – було досить логічним. Взаємна симпатія, турбота про дитину, спільні інтереси – між нами не було тієї міфічної «іскри», це був спокійний вдумливий вибір.

Коли Лізі виповнилося шість, час було задуматися про те, як через рік оформляти її в школу. Я не була її опікуном, Семен офіційно не був батьком. Я подзвонила Валі. Її відповідь була простою:

– Роби що хочеш, тепер вона – твоя турбота. У мене буде дитина. А цю можеш залишити собі.

Ми з Семеном одружилися і він пішов до суду, відвойовувати дочку у Валі, яка її кинула. Його визнали батьком, Валю – поганою матір’ю, і позбавили її батьківських прав. Її інтереси в суді представляв адвокат, який діяв за дорученням. Він говорив Валіними словами:

– Мені не потрібна ця дитина, хоч в дитбудинок її здайте.

Коли Ліза пішла до другого класу, я її удочерила. Ми з Семеном чекали спільну дитину. На самому початку я писала, що він – досить амбітна молода людина. Він поставив перед собою мету і йшов до неї.

У нього була хороша посада з великими перспективами. У грошах ми не потребували. Паралельно з роботою, Семен шукав інвесторів для відкриття своєї справи – щось пов’язане з комп’ютерними технологіями, я не особливо розбираюся.

Ми жили життям звичайної сім’ї – Ліза називала мене мамою, душі не чула в молодшому брату, а Семен носив всіх нас на руках.

Повернення мами з Валею було як грім, серед ясного неба. Вони з’явилися, як ні в чому не бувало.

Мама не встежили за Валею, і моя не дуже розумна сестра наставила гіллясті роги Владлену Аристархович. «Папік» не став терпіти подібної зневаги з боку дружини і дав їй стусана, відібравши дитину.

Молодший син Валі мав громадянство, як у тата, і був громадянином Італії. У безробітної українки без власності не було ніяких шансів на опіку над сином.

Це була своєрідна карма: Валя кинула одну дитину – у неї забрали другу, народжену для викачування аліментів у разі розлучення.

Валя з мамою повернулися на батьківщину, як побиті собаки. Вони постійно сварилися, мама звинувачувала мою сестру в сказі одного місця, а сестра горювала тільки про втрачені гроші – молодша дитина її абсолютно не цікавила, як і старша дочка.

Вони попросилися пожити, йти їм було нікуди. Мама відразу завела розмову про повернення квартири. Ми домовилися зробити так: ми з чоловіком шукаємо собі квартиру, як тільки купуємо її, я відразу повертаю квартиру мамі.

Ліза забула Валю, а офіційно її мамою була я. Я поговорила з сестрою, щоб вона не лізла до моєї дочки. Валя фиркнула:

– Боляче треба. Я ще молода, можу знайти нормального мужика. Подобається – виховуй.

Побачивши, ким став мій чоловік, мама почала впідстрвкати Валю:

– Дивись якого мужика прогледіла. Жила б зараз, ні в чому не потребувала. А сестра твоя дивись, яка хитра – прибрала до рук безхозного.

Валя почула в словах матері зовсім інше. Вона задумалася і вийшла на стежку війни:

– Ти відібрала мою дочку і мого чоловіка. Я їх поверну. – заявила вона мені.

У той же день ми з Семеном і дітьми переїхали в орендовану квартиру. Ми вже знайшли підходящий варіант для покупки, треба було трохи почекати, поки продавці зберуть всі довідки і папірці.

Валя дзвонила Семену щодня. Вона чатувала мого чоловіка після роботи, а мою дочку – після школи. Ліза знала, що я – її тітка, пропозиція називати мене мамою надійшло від неї.

Моя дочка була зачарована красивою стрункою мамою. Валя розповіла їй казку про злу розлучницю-сестру, що не дає батькам маленької принцеси бути разом. У мій дім прийшла біда.

Семен метався між жінкою, яку він досі любить і мною, тією, яка ростила його дітей. Ліза влаштовувала сцени, вона хотіла до мами.

Чоловік ходив сам не свій, постійно огризався – на роботі у його з’явилися проблеми, конкуренти випустили схожий додаток прямо напередодні релізу його дітища. Один молодший синочок був маленьким острівцем стабільності.

Квартира була куплена. Раніше я чекала цього дня з завмиранням серця і надією, а він став для мене початком кінця: Семен купив мені квартиру, відмовився від прав на неї і пішов до Валі, забравши Лізу. Я подала на розлучення.

Валя хвалилася, що її сім’я повернулася до неї. Мама дзвонила і вимагала від мене залишити Семена з Валею в спокої:

– Пожила її життям і досить. Не лізь до них, твоя сестра заслужила щастя.

А я ні? Я його не заслужила? Семен прекрасно знав, що моїй сестрі він не потрібен, що їй не потрібна Ліза. Валі потрібні тільки гроші, і нічого, крім грошей.

Радість Валі з мамою тривала недовго – інвестори мого колишнього чоловіка вимагали повернення грошей.

Мама з моєю сестрою задумалися: чи варто чекати закінчення його чорної смуги чи варто знайти для Валі когось більш перспективного. Вони зупинилися на другому варіанті. Валя знову з легкістю викинула зі свого життя доньку і чоловіка.

У Семена вистачило нахабства розраховувати на примирення зі мною:

– Лізі потрібна мама, ти ж любиш нас. Прости, ми думали – вона змінилася.

Мамі вистачало нахабства вимагати від мене її квартиру:

– Валечка вирішила відкрити свою справу, їй потрібен стартовий капітал, ми вирішили розміняти квартиру. Переписуй, ти обіцяла.

Я пам’ятаю. Але я обіцяла повернути квартиру до того, як вони цинічно розтоптали мою сім’ю: позбавили мене чоловіка і дочки, відібрали батька у мого сина. Я їх виставила на вулицю.

Просто продала квартиру, надавши покупцям право самим виселяти прописаних там осіб. Мені плювати, як вони будуть жити. Нехай Валя заробляє на життя тим, що вона вміє найбільше, а мама нехай буде її касиром. На гроші від продажу квартири я відкрию маленьку студію масажу – нам з сином на життя вистачить.