— Ти коли востаннє міняв майку? — спитала дружина у чоловіка й сіла в крісло перед монітором.
— Знову в цьому дурному костюмі по квартирі розгулюєш? Ми ж удома, Марино, УДОМА! — Ігор жбурнув пульт на журнальний столик. — Чи ти себе королевою офісу уявила?
— Це допомагає мені налаштуватися на роботу, — Марина поправила комірець білої блузки. — Я ж тобі пояснювала…
— Пояснювала! — передражнив він. — А мені байдуже на твої пояснення! Дістала вже зі своїми понтами!
Три місяці тому їхні компанії перевели на віддалену роботу. Спочатку обоє раділи — більше часу разом, економія на транспорті. Марина одразу встановила правило: робочий день — робочий одяг. Ігор посміювався, але погоджувався. Потім перестав голитися щодня. Потім — переодягатися з піжами.
— Марино, люба, як добре, що застала! — до них у гості зайшла Валентина Петрівна, свекруха. — Ой, а це що ви такі святкові серед тижня? Гостей чекаєте?
— Мамо, вона завжди така святкова, — буркнув Ігор з-за ноутбука, сидячи в розтягнутій майці. — Навіть удома зображає бізнес-леді. Дістала зі своїми викрутасами.
— Ігорьок має рацію, — підтакнула Алла, зовиця, з’являючись услід за матір’ю. — Навіщо вдома так вирядилася? Перед ким красуєшся?
Марина подумки жахнулася. Раніше свекруха приходила тільки на вихідні, а тепер могла заявитися будь-коли. Ніби вони безробітні й готові приймати гостей цілодобово.
— Я працюю, — спокійно відповіла Марина. — У мене за годину відеоконференція із замовниками.
Вона переглядала документи на столі, намагаючись зосередитися на цифрах.
— Відеоконференція! — фиркнув Ігор. — Можна подумати, президента приймаєш! Я от теж працюю, і нічого, нормально!
Марина окинула поглядом чоловіка в м’ятій майці, зі скуйовдженим волоссям і триденною щетиною. Але сперечатися не стала — робочий час не підходив для сімейних розборок. Вона пішла в кімнату й зачинила за собою двері.
Валентина Петрівна здивувалася такій витівці невістки й пішла сама підігрівати чай на кухні.
За два тижні в гості до Ігоря зайшов його друг.
— Братан, ти зовсім опустився, — Максим оглянув його з голови до ніг. — Коли востаннє голився?
— Відчепись, Максе. Вдома сиджу, кому я маю подобатися?
— Дружині, наприклад?
Ігор про себе розсміявся. Яке це має значення? Він же працює вдома, не в театрі виступає.
— Дружині? — Ігор розсміявся. — Вона сама як робот — встає, вдягає свій дурнуватий костюм, сідає за комп. Увечері — костюм знімає, вечеря, прогулянка, магазин і спати лягає. І так по колу!
— А ти пробував із нею поговорити?
Максим пам’ятав свій час на віддаленій роботі. Теж спочатку радів, але швидко зрозумів — це кінець його як особистості. Змінив роботу й повернувся до офісного режиму.
— Про що говорити? Про її важливі переговори? Про мою неголену пику? Вона мене дістала своєю правильністю!
Ігор починав дратуватися при кожній згадці свого зовнішнього вигляду. І ця її манера поводитися, ніби й далі ходить на роботу в офіс!
За кілька днів Марина по відеодзвінку розмовляє з колегою.
— У тебе все гаразд? — Олена помітила втому в очах подруги на екрані телефону.
— Так, усе добре…
— Не схоже. Давай зустрінемося, побалакаємо?
— Лєно, я… Ігор став нестерпним. Постійно чіпляється, що я вдягаюся для роботи вдома. Каже, що я випендрююся. Мені здається, він заздрить, що я залишилася такою ж дисциплінованою, а сам скотився.
— А він сам як виглядає? Працює нормально?
— Другий тиждень в одній майці ходить. Перестав голитися, зачісуватися. Злиться, коли я прошу його хоча б душ прийняти…
Марина косилася на двері, за якими десь там сидів чоловік. Віддалена робота виявилася не найкращою ідеєю, хоча компанія заощадила на оренді офісу.
— Слухай, а може, ви обоє візьмете відпустку? Зміните обстановку?
— Та ні, роботи багато. До речі, ти пам’ятаєш Свєтку з бухгалтерії? Вона заміж вийшла!
Вони розсміялися, переводячи розмову в більш легке русло.
Наступного тижня, ближче до обіду, з’явилася свекруха.
Марина про себе обурилася — вже не раз просила Валентину Петрівну вдень не приходити. У них хоч і вдома, але робота.
— Мариночко, я ось тут борщу принесла, — Валентина Петрівна поставила каструлю на стіл. — І котлеток насмажила. А то ви з Ігорьком зовсім готувати перестали. Холостяцький побут якийсь завели.
— Дякую, але ми справляємося…
Марина глянула на годинник — свекруха затримається щонайменше на пів години.
— Та яке там справляєтеся! Ігорьок мені скаржився, що ти тільки й робиш, що працюєш! Зовсім про чоловіка забула! А тепер удома сидите, могли б більше часу разом проводити.
— Валентино Петрівно, я працюю стільки ж, скільки й раніше…
— Раніше ти в офіс ішла, а тепер удома! Повинна про чоловіка піклуватися! А ти в своїх костюмах розгулюєш, мов павич! І обличчя таке невдоволене постійно, ніби всі тобі щось винні.
— Мамо, правильно кажеш! — Ігор вийшов зі спальні, де сидів за комп’ютером. — Вона взагалі зі мною розмовляти перестала! Тільки робота, робота!
— Ігорю, я працюю стільки ж часу, скільки й в офісі. Просто заощаджую на дорозі. Як і раніше, ходжу в магазин, готую сніданок і вечерю, прибираю. Нічого не змінилося, крім місця роботи.
Валентина Петрівна подумки погоджувалася з невісткою, але дивувалася тому, що та не стежить за сином. Ігор став виглядати неохайно, змарнів.
Настали вихідні, Марина підійшла до чоловіка.
— Ігорю, давай поїдемо кудись на вихідні? — Марина спробувала розрядити обстановку. Вона пам’ятала друзів, які працюють удома вже другий рік — віддалена робота затягує в рутину. — Розвіємося, відпочинемо…
— Навіщо? Щоб ти й там у костюмі ходила? Ти вже забула, як відпочивати по-людськи.
— Я ж на вихідних не працюю…
— А, то ти помічаєш різницю? Дивовижно! А я думав, ти взагалі забула, що є життя крім роботи!
— Ігорю, годі! І раніше, коли ходила в офіс, на вихідних я вбиралася. Ти сам перетворився на нечупару! Подивися на себе! Ти не голишся, не миєшся, ходиш в одній майці тижнями!
— О, заговорила! Пані начальниця змилостивилася до критики! Може, звільниш мене з чоловіків за невідповідність дрес-коду? Ти цілі дні сидиш зачинившись у кімнаті, на обід виходиш і знову назад. Хочеться з дружиною поговорити, а ти постійно — зайнята, потім, працюю!
— Тоді поїдемо до моїх батьків на дачу.
Ігор неохоче погодився.
Поїздка на дачу до батьків Марини обернулася катастрофою.
— Ігорю, синочку, може, допоможеш із грядками? — попросив тесть.
Андрій Миколайович бачив, як Ігор уже годину безцільно вештався ділянкою, а тепер сидів, утупившись у телефон.
— Андрію Миколайовичу, у мене вихідний, — Ігор не відривався від екрана. — Я весь тиждень працюю.
Ігор думав про тестя з роздратуванням — той явно хоче припрягти його до безкоштовної роботи.
— Тату, не проси його, — втрутилася Марина. — Він тепер тільки лежати вміє. Навіть у магазин сходити стало проблемою.
— Що ти сказала? — Ігор схопився. — Це я лежати вмію? Це я цілими днями вдаю, що працюю? Я так само вісім годин за комп’ютером проводжу, спина болить, очі втомлюються! А ти думаєш, я розважаюся?
— А хіба ні? Ти коли востаннє щось робив? Крім критики мого одягу? Як тільки почалася віддалена робота, ти перестав допомагати по дому. У магазин не сходиш, посуду не помиєш. Віддалена робота тебе розклала!
— Твоя дочка має рацію, — вставила Валентина Петрівна, несподівано з’явившись з Аллою біля хвіртки. — Марина зовсім зухвала! Чоловіка не поважає!
Марина здивувалася — свекруха всього кілька разів приїжджала на дачу до її батьків. Невже спеціально вистежила їхні плани?
— Ви що, за нами стежили?
— Ми за сином приїхали! Раз ти його не цінуєш! Ігорю, збирайся додому!
Андрій Миколайович мовчки спостерігав за тим, що відбувається, намагаючись зрозуміти, що коїться в сім’ї доньки.
— Мама має рацію, — сказала Марина. — Забирайте його.
— Знаєш що, піду я з мамою, — Ігор підвівся. — Набридло твоє занудство.
— Братику, ти правильно вирішив, — підтримала Алла. — У моєї подруги племінниця є — золото, не дівчина.
Ігор зрадів появі матері — тепер не треба копати грядки. Він швидко зібрався, і вони з матір’ю та сестрою пішли.
— Добре, що правду-то побачив, — пробурчав Андрій Миколайович.
Коли чоловік зі свекрухою та зовицею пішли, до Марини підійшла її мати.
— Може, справді, варто простіше вдягатися вдома? — обережно запропонувала вона дочці.
— Мамо, це моя робота вимагає постійної готовності до відеодзвінків. Я не можу з’явитися перед клієнтами в халаті — це непрофесійно.
— Та розумію я. Але сім’я важливіша…
— А чому я маю змінюватися? Чому не він? — Марина обернулася до матері. — Я встаю о сьомій, снідаю, вдягаюся й працюю вісім годин. А він валяється до одинадцятої, потім ходить увесь день у майці, навіть не зачісується. І хто з нас недисциплінований?
— Тому що ти жінка, доню. Ми маємо бути мудрішими…
Марина здивовано подивилася на матір. Невже вона не бачить, що Ігор просто заздрить? Що його дратує не одяг, а те, що дружина виглядає успішною поряд із його неохайністю?
— Мамо! — Марина не витримала. — Я не збираюся перетворюватися на нечупару тільки тому, що Ігорю лінь стежити за собою! У моєї подруги Свєти чоловік теж працює віддалено — так він щоранку голиться, вдягається в сорочку. Каже, що це допомагає йому налаштовуватися на робочий лад. І в них у сім’ї повна гармонія!
— Ну, не всі чоловіки однакові…
Тут у розмову втрутився батько:
— Олено, дочка має рацію. Віддалена робота — це та сама робота, тільки з дому. Треба бути зібраним завжди, зокрема й в одязі. Я ось на пенсії, але щодня голюся й вдягаюся по-людськи.
Мати зітхнула:
— Може, ви й праві. Просто не хочеться, щоб через такі дрібниці сім’я руйнувалася.
Коли батьки пішли, Марина залишилася сама. Вона згадала, як Ігор кілька разів казав, що вона «перетворила дім на офіс», як дратувався, коли бачив її в діловому одязі. А той випадок із блузкою! Він «випадково» пролив на неї каву прямо перед важливою онлайн-зустріччю, і їй довелося вдягнути звичайну футболку. Як він тоді задоволено всміхнувся, побачивши її розгубленість. Потім були сварки, коли він прямо заявляв: «Ти вдома як манекен ходиш! Нормальні дружини в халатах сидять!»
Марина замислилася — що її взагалі тримає поряд з Ігорем? Любов давно випарувалася, перетворившись на звичку. А може, просто страх залишитися самій у тридцять п’ять років? Коли це все почалося? Напевно, ще до пандемії, просто віддалена робота все загострила, показала їхні справжні обличчя.
Минуло кілька днів, почався робочий тиждень, і щодня Ігор бурчав на дружину. З кожним днем його роздратування ставало дедалі сильнішим і уїдливішим.
Увечері Марина підійшла до чоловіка й сказала:
— Розлучаємося.
Рішення прийшло раптово, ще вчора, коли він черговий раз їдко пожартував про її «офісний костюм». Марина зрозуміла — вона більше не може жити з людиною, яка не поважає її працю. Втомилася від постійного ниття, від того, що її щодня змушують виправдовуватися за власний професіоналізм.
— Розлучення? — Ігор навіть розсміявся. — Серйозно? Через якісь шмотки?
— Не через шмотки, Ігорю. Через неповагу. Ти намагаєшся зламати мене, змусити стати такою самою, як ти. Але я не хочу деградувати.
— Неповаги? Це я тебе не поважаю? Це ти мене принижуєш своїм виглядом! Показуєш, яка ти ділова, а я — нікчема! Ходиш тут у костюмах, зачіски вкладаєш — для кого? Щоб я на твоєму тлі невдахою виглядав!
— Я ніколи так не думала…
— Брешеш! Ти з першого дня віддаленої роботи почала це циркове видовище! Костюми, зачіски! А я що, мав теж вбиратися для комп’ютера? Це ж смішно! Удома має бути комфортно!
— Ти мав залишатися людиною! — Марина встала. — Віддалена робота — це випробування для характеру. Можна скотитися, як ти, а можна стати ще більш дисциплінованим. Я обрала друге, тому що робота вимагає концентрації, поваги до клієнтів, до самої себе. Не можна розпускатися тільки тому, що вдома сидиш!
— Людиною? — Ігор встав, нависаючи над нею. — Це ти — робот у спідниці! А я нормальна людина, яка хоче вдома розслабитися! Не хочу щодня як на парад вдягатися! Хочу в майці ходити — мій дім, моє право!
— Розслабився вже нікуди! — Марина теж встала. — Ти перетворився на озлоблену істоту, яка тільки критикує! Коли ти востаннє мене похвалив? Підтримав? Ти тільки ниєш і звинувачуєш мене в тому, що я працюю!
— Розлучення?! — заревів Ігор. — Та будь ласка! Знайду собі жінку, яка не буде мені мізки виносити своїми діловими замашками!
Наступного дня Марина збирала речі.
— Узяла відгул на кілька днів, — повідомила вона чоловікові. — Треба все оформити.
— От і правильно! Хоч працюватимеш менше! — їдко зауважив Ігор.
— Марина переїжджає до мене, — оголосила Олена, допомагаючи подрузі складати одяг у коробки.
— Нехай валить! — Ігор демонстративно ввімкнув телевізор. — Знайду собі нормальну жінку, яка вміє бути дружиною!
— У тебе, до речі, сьогодні робочий день, — зауважила Марина. — Може, телевізор вимкнеш?
— А ти мені більше не вказівка! Хочу — дивлюся телевізор!
Із кухні з’явилися свекруха з Аллою — вони прийшли з самого ранку, як завжди без попередження, і ось уже другу годину сиділи на кухні, заважаючи всім працювати.
— Ігорьок має рацію! — підтримала Валентина Петрівна. — Нехай іде! Ми тобі, синочку, хорошу дівчину знайдемо! Таку, яка сім’ю цінуватиме, а не тільки про роботу думатиме!
— Племінниця моєї подруги якраз вільна, — додала Алла. — Домашня, господарська… Готувати вміє, дітей любить. Не те що деякі — цілий день у Zoom-ах сидять! І красива, між іншим. Тобі сподобається, Ігорчику!
— От і чудово! — Ігор відкинувся на диван. — Нарешті в домі буде нормальна атмосфера!
— Сподіваюся, вона не заперечуватиме проти ваших щоденних візитів, — спокійно відповіла Марина.
«Бідна дівчинка, — подумала Олена, — не знає ще, що на неї чекає з такою сімейкою».
— А що тут заперечувати? — продовжила свекруха. — Нормальні дружини тільки раді, коли свекруха допомагає! Буде й борщ варити, і онуків няньчити! А не як деякі — тільки кар’єрою зайняті!
— І точно! — підтакнула Алла. — Ігорю потрібна дружина, а не бізнес-леді!
Ігор задоволено кивав, насолоджуючись підтримкою.
Марина нічого не відповіла, мовчки продовжувала складати речі. Олена відносила коробки на сходову клітку.
«Навіть не намагається мене втримати, — думала Марина. — П’ять років шлюбу, а він ніби й не шкодує. Може, це на краще? Отже, я не помилилася — любові між нами справді давно немає».
Їй було боляче й прикро, що все закінчилося так банально. Вона вже не шкодувала про своє рішення.
Через три місяці Марину підвищили до керівниці відділу. На святковій вечері з нагоди призначення вона сиділа в оточенні колег, сміялася й виглядала щасливою.
— Знаєте, — сказала вона, піднімаючи келих, — віддалена робота багато чому мене навчила. Головне — відрізняти тих, хто тягне вниз, від тих, хто допомагає рости.
— Марино, ти молодець! — сказав директор. — Віддалений формат для багатьох виявився випробуванням, але ти тільки зміцніла. Стала ще більш організованою, дисциплінованою.
— Згоден, — підтримав колега. — Деякі за час віддаленої роботи зовсім розхлябалися, а ти — навпаки.
У цей же час Ігор сидів у захаращеній квартирі. Валентина Петрівна більше не приносила борщу — образилася, що син не одружився з племінницею подруги Алли. Максим перестав заходити — набридло дивитися на друга-нечупару. З роботи прийшло попередження про скорочення. На столі стояли брудні тарілки, а в дзеркалі навпроти відображався неголений, опухлий чоловік у засаленій майці.
Телефон пікнув. Повідомлення від колишнього колеги: «Бачив Марину. Шикарно виглядає! Кажуть, директоркою філії стане. А ти як?»
Ігор жбурнув телефон. Екран розбився, відображаючи в тріщинах його спотворене обличчя.
