Років 10 тому, коли телефони тільки починали розвиватися семимильними кроками в бік крутих камер і найпоширенішим розширенням було 0,3 мегапікселя, я вчився в університеті. Сім’я моя була не з багатих, тому я жив у гуртожитку. У нас був свій дружний колектив. Але трапилося нещaстя, і один з наших сусідів нас покинув.
Через кілька днів нам підселили нового сусіда, який був найбільш асоціальною людиною, яку я коли-небудь бачив. З нами він взагалі не спілкувався. До слова сказати, своя компанія у нього все-таки була. Джерело
Незабаром після його щасливого новосілля у нас почали зникати речі, причому у всього поверху по черзі. Природно, що підозра відразу впала на нього, але ми вважали, що «не спійманий – не злодій». Почали влаштовувати засідки, стежили за ним по черзі. Не допомогло. Речі як зникали, так і продовжували зникати.
Кульмінація і відплата наздогнали його абсолютно несподівано, причому, як і для нього, так і для нас.
Читайте також: Миколу було невпізнати, з ловеласа перетворився в вірного і люблячого чоловіка. А після весілля приголомшив – подав на розлучення
Одного разу, я повернувся додому вранці, так як була одна пара, я виявив на столі в кімнаті альбом з фотками (в той час вони ще були в пошані). Відкривши його, я з подивом виявив вкрадені у нашого поверху речі на ньому і його друзях. Далі були: заява, виселення, відрахування та умовка.
Згадуючи цю ситуацію, я не перестаю задаватися питаннями: як можна бути таким моральним виpодком? І як можна було так тупо спалитися?
