Минуло півроку з тих пір як Андрій переїхав жити до своїх батьків, а Наталя не могла звикнути до самотності. “Знаю, що винен. Тому і залишаю вам з Настею все. Живіть щасливо”, – понуро опустивши голову, сказав чоловік на прощання. А потім, сама того не плануючи, вона помстилась коханці

Їй би зупинити його, розридатися, умовити … Де там! Жіноча гордість взяла верх: вона вирішила не принижуватися, знаючи – пробачити зраду не зможе … «Чому ти вчинила так, мамо? Все-таки – він – мій батько! Тепер, після тієї aварії, йому буде важко. Ти ж знаєш, тато – хороший, турботливий. Прости йому, мамочко!» – плакала донька.

Наталю пересмикнуло: “Турботливий, кажеш? Звичайно, про свою красуню він дійсно піклувався: возив на курорт, на море. А я ніколи моря і не бачила. І це при тому, що батько твій – великий начальник. Ні, не прощу. Нізащо. Якщо захочеш – можеш зустрічатися з ним. Тільки не в моєму домі”. Джерело

«У будинку, мамо!» – поправила маму Настя.

Щемить Наталі на серце, що дочка її не розуміє, не підтримує. І якби не Лариса, її краща подруга, мабуть, збожеволіла б від жалю. Лариса намагалася відвернути її від сумної реальності, всіляко розважала … А вчора вже з самого ранку зателефонувала, щоб втішити новиною: «Я путівку тобі вибила. У Трускавець. А то вже худа, як пір’їнка, від тих дієт. Словом, скоро зайду, щоб допомогти тобі гардероб підібрати. Хочеш щось зі своїх обновок тобі позичу.

Наталія вагалася. Але Ларисі, як завжди, вдалося її переконати.

Відстань до курортного Трускавця не так вже далека від її міста, але якоюсь диво-казкою здалося їй місто! Уже зранку багато приїжджих виходять на тихі вулички і крокують до бюветів по цілющу воду.

Там швидко знайомляться, дають поради, запрошують за компанію сходити на концерт, адже відомі виконавці в Трускавці – часті гості. Мабуть, тому кожен день тут здається святом, а атмосфера міста – піднесеною, променистою. Справжньою казкою, з якої не хочеться повертатися.

Наталя із захопленням дивилася, як відпочиваючі сідали в добре прибрану карету. “Може, і ви хочете покататися на конях? – звернувся до неї стрункий чоловік. – Скоро повернеться інша пара коней і якщо ви не проти – я складу вам компанію”.

Наталя хотіла заперечити, і через мить коні зупинилися біля неї.

Вона не могла пояснити, як зважилася, не роздумуючи, прийняти пропозицію людини, яку бачила вперше в житті. Теплий вітерець розбивав хвилі її золотого волосся, відчуття радості опанувало нею, і Наталі на мить здалося, що вона – юна Попелюшка, яку везе в свій палац її добрий, милий принц.

На наступний ранок Віктор, так звали цю людину, чекав її біля бювету.

Наталя помітила, як блакитна футболка підходить до кольору його очей і які тонкі і правильні у нього риси обличчя. «Симпатичний, ітелігентній», – подумала про себе.

З Віктором їй було легко і просто, ніби були знайомі все життя.

“Завтра у мене день народження. Давай відсвяткуємо його разом, Наталочко. Я тут квартиру зняв. – Якось не вийшло путівку дістати. У кімнаті – один. Тому буде можливість поговорити, ближче познайомитися. Погоджуйся», – благально просив.

Всю ніч Наталя не спала. Розуміла, що Віктор не просто так зустрів її, а тепер ще й запрошує до себе. Відчувала, що подобається йому. Боялася зізнатися собі, що і він подобається їй. Вирішила поговорити про це з Ларисою. “Ти ще сумніваєшся, подруго? Ти – молода, вільна жінка. Звичайно, погоджуйся”, – переконувала Лариса.

Віктор святково накрив стіл. Відкрив дороге вино. Розповів, що живе в Тернополі разом з сестрою-інвaлідом і 15-річною дочкою. З дружиною давно розійшлися. Знає, що вона знайшла собі в далекій Іспанії якогось сеньйора. Ось так, мовляв недарма звела їх доля …

“У мене є власне авто. Я повезу тебе, куди захочеш, Наталочко, повір, я зроблю тебе щасливою”, – переконував Віктор.

“Ти ніби помолодшала, подруга. Розповідай, про що ви домовилися з Віктором? А то я вмираю від цікавості”, – зустріла її на вокзалі Лариса.

Наталя зрозуміла: вона – любить! Хоча і знає про Віктора небагато. Але їй дуже хочеться бути з ним.

Згодом Наталя дізналася, що Віктор любить, як і вона, відпочинок на природі. Вони їздили в Карпати, подорожували до старих фортець, і майже кожного тижня сиділи в заміському кафе. Наталя божeволіла від щастя і боялася, щоб в одну мить воно не зникло, як пушинка кульбаби від подиху вітру.

Якось вона зважилася поговорити з Віктором, запропонувала узаконити їхні стосунки. Віктор завмер в довгій паузі. А потім сказав: «Поки це неможливо, дорога. У мене – хвора сестра. І малолітня дочка. Вони можуть мене не зрозуміти. Знаєш, як на мене – так навіть цікавіше: ми чекаємо наших зустрічей, встигаємо скучити одне за одним … »

Колеги по роботі також помітили, як змінилася Наталя. Стала більш балакучою, впевненіше в собі. У неї з’явилися хороші обновки. Деякі від заздрості засуджував її, вмирали від цікавості. «А ти не звертай уваги! Твоє щастя – не чуже! І насолоджуйся ним!»- заспокоювала Лариса.

Що правда, то правда – Віктор любить її, він хороший друг і порадник для неї.

Якось Наталі захотілося зробити для коханого якусь приємну несподіванку. Згадала: скоро рік, як вони святкували день народження Віктора в Трускавці. Так, вона може поїхати до Тернополя сама. Чи знайде будинок, де він живе, адже колись підгледіла адресу в його паспорті. А потім подзвонить йому.

Слід тільки обміркувати, яким подарунком можна його здивувати. “Ти ж знаєш запах його парфумів. Це був би бажаний подарунок”, – думала Лариса. Наталя ж подумала, що доречно було б придбати щось і для Марії, сестри Віктора. Колись він говорив, що вона знає про неї. А для дочки цукерок накупить, фруктів багато …

“Ти – в Тернополі? Я нічого не розумію. Можна було б заздалегідь повідомити. Гаразд, чекай мене на залізничному вокзалі. Буду через годину”, – в голосі Віктора Наталя не відчула особливої ​​радості. Вона навіть не встигла сказати, що стоїть неподалік від його будинку. Що ж, вона ще пройдеться молодим парком, який зеленіє неподалік і піде на зупинку.

“Тату, дивися, як мама вже добре тримається на ногах! Ми навчимо її знову ходити, правда?”- почула Наталія десь поруч. Озирнулася: за кілька кроків від неї на зеленій доріжці, обрамлена молодими берізками, підводив з інвaлідного візка якусь жінку … її Виктор! Йому допомагала чорнява дівчина. Очевидно, їхня дочка …

Наталю вдаpило стрyмом всередині. Вона сховалася за кущем великої туї і ніби скам’яніла. Висока, худенька жінка злегка посміхалася, ступаючи боязкими кроками. На її обличчі було видно помітний шpам. Перед очима Наталі раптом все захиталося, попливло. Здавалося, хтось пекyчим окропом обпiкає її всю: ну, хіба таке може бути? Була впевнена – саме ця жінка потрапила тоді з її Андрієм в цю aваpію. Дружина Віктора – колишня коханка її чоловіка.

Це – великі чорні очі, смолисте густе волосся і шpам на обличчі, все це вона вже бачила, бачила, коли прибула тоді на місце трaгедія …

Наталя не могла нічого переплутати … Ось кого називав Віктор сестрою! Наталя гірко посміхнулася: як вона могла купитися на його красиві слова?

Не пам’ятає, як дійшла до зупинки, як сіла в тролейбус, який привіз її до залізничного вокзалу, де на коліях вже стояв її потяг. У вікні потяга побачила, як на пероні шукав її очима Віктор. Кожен раз набирав номер її мобільного, який вона вимкнула …

Читайте також: До нас в кімнату підселили новенького і тоді почали зникати речі, причому у всього поверху по черзі. Ми і слідкували, і засідки влаштовували, а зпалився він сам

“Не плач. Пожалій себе. Нарешті, ти їй помстилася. Нехай і не спеціально”, – заспокоювала її Лариса. Наталя вдячна подрузі, яка в будь-якій ситуації завжди знаходить для неї теплі слова. Не залишає наодинці на роздоріжжі. Ось і тепер – вперто наполягає зателефонувати Андрію. “Такі вишукані парфуми – хороший подарунок для примирення”, – жартувала Лариса.

… Наталя неодмінно подзвонить чоловікові. Переконалася, що в житті всяке буває. І нехай спочатку піде до святого храму.

Тепер, незадовго до Великодня, її душа, як ніколи, потребує очищення. Щира сповідь Божою благодаттю прийде в її життя. Своє щастя на чужому горі дійсно не побудуєш. І треба вміти прощати навіть своїм ворогам – тепер вона точно знає, бо хоч і помстилася мимоволі своїй суперниці, все ж – легше від цього Наталії не стало.