Коли я переїхала до чоловіка, то думала, що буду почуватися, як не у своїй тарілці, бо у його будинку та районі жили заможні люди, що чогось досягли у житті, або ті, що живуть коштом перших. Я ж не відносилася ні до кого з них.
Проте я відразу змогла знайти спільну мову з Ангеліною та її донькою Сашею. Проте не все так солодко було у їхній родині. Джерело
Ангеліна була дуже добра та проста попри те, що самостійно керувала кафе. Саша була викопана копія мами, навіть, у характері. З Ангеліною ми добре спілкувалися, бо у нас було багато спільних інтересів. Серед них був і наш вік. А з Сашею, бо у нас діти були майже однакового віку й ми разом відводили та забирали їх з дитячого садка.
Чоловіка у Саші не було. Якось так склалося, але це її ні краплі не розчаровувало. Вона захоплювалася своїм сином, любила його понад усе та постійно шукала когось, хто міг би стати батьком для хлопчика.
Саша почала все більше захоплюватися пошуком чоловіка, а Ангеліні доводилося самостійно виховувати онука. Гуляння не пройшли даремно і незабаром Саша наpoдила ще й дівчинку, яку знову мусила виховувати бабця.
Потім нам з чоловіком довелося переїхати і я довгий час не бачила жодної з цих жінок, але ось минуло 3 роки і я зустрілася з Ангеліною. Вона мені й розповіла, що після цього Саша знову завaгітніла і цього разу Ангеліна оскаженіла й сказала: «Ні! Цієї дитини не буде у нашому домі! Вона нам не потрібна!».
Я довго не могла зрозуміти, як бабця могла таке сказати про власну внучку. При тому, вона уже мала двох онуків. То чому ті двоє потрібні, а ця ні? Що за дивна вибірковість?
Після цього ми з чоловіком вирішили дізнатися долю дівчини. Скажу чесно, ми хотіли вдочерити її. Але, це зробили до нас.
