Того ранку вихідного дня я відвела сина на заняття в дитячий центр, а сама зручно влаштувалася на дивані. Прийшло повідомлення від колишнього чоловіка «де Єгор?!». Дзвінки від нього я приймати перестала раніше. Як завжди, приїхав без попередження – а ми такі, повинні у віконце дивитися і тата чекати. Пишу йому, що Єгор зараз на заняттях, через 40 хвилин звільниться і вони зустрінуться. Джерело
Однак через 5 хвилин чую, як хтось ломиться в двері дитячого центру (вони на магнітному замку). Хтось із батьків відкриває двері, і в ніих з’являється голова Паші.
«Підемо вийдемо!» – кидає він мені.
Крик, лайка, образи – не хочу описувати детально, і так все зрозуміло. Я зробила вигляд, що дзвоню в поліцію, просто приклавши телефон до вуха. Колишній чоловік повірив і сильно занервував. Потім я включила відеозапис на телефоні і направила камеру на Пашу, повідомивши дату, час і адресу, а також те, що я буду записувати все, що він робить.
Він відійшов на 10 метрів і почав кудись дзвонити. І тут я зрозуміла, що він дзвонить в поліцію! Далі – обривки фраз.
«Вона шахрайка! Справжнісінька! Вона подала на аліменти! … що ?! Дитина не голодна … ну, годує вона його, іноді … коли їй заманеться»
Я усміхнулася і пішла забирати сина з занять. Коли ми виходили з дитячого центру, я побачила, що під’їхав дільничний і про щось розмовляє з Пашею. Потім він підійшов до мене і поставив кілька запитань про його поведінку. Зрозумівши, в чому тут справа, дільничний запитав:
– Дівчино, ви заяву писати будете?
– Буду! – кажу я.
І ми всі разом вирушили у відділення поліції. Там колишній чоловік написав на мене одну заяву про те, що я шахрайка, і не даю йому бачитися з сином. Я написала дві заяви – за чергові образи, і за те, що він курив на ганку дитячого центру (відеозапис додається).
Згадала пораду адвоката про те, що чим більше правопорушень буде зафіксовано, тим краще буде для суду. Паша намагався всіляко мене зачепити, поки я писала заяви, однак дільничний забрав мене і Єгора в окремий кабінет, щоб я могла спокійно дописати почате. Сина пригостили тістечками, помітивши, що він непогано виглядає для дитини, якого власна мати не годує.
Так у мене на руках виявилося п’ять заяв в поліцію на колишнього чоловіка. Три з них були написані раніше.
Сина в той день я дійсно не дала батькові, як би він не вимагав. Я відвела його додому і ми довго лежали в обіймах, переживаючи все, що сталося за минулий день.
Потім я написала викладачеві в дитячий центр, і переконалася, що діти не чули того, що відбувалося під вікнами, під час занять.
Відчувала я себе морально і фізично втомленою і спустошеною. А як ще з таким бути?
