Кілька років тому я з маленькою дитиною переїхала до столиці. Сімейне життя не склалося, але розлучення дало мені такий потужний поштовх і жагу життя, що я, не думаючи ні про що, рвонула до столиці. Злість, образа, розчарування надали мені стільки сил, що я просто літала.
Працювала день і ніч. О п’ятій ранку тікала з дому, щоб погуляти з сусідським собакою, вдень я працювала бухгалтером, на вихідних мила чужі квартири після гулянок плюс тягла папери з основної роботи додому. Хапалася за будь-який підробіток, всюди на хорошому рахунку. Джерело
Я відмінний бухгалтер, мене цінує керівництво, отримую дуже пристойно, багато років працюю в одній фірмі. Син давно школяр, відмінний пацан росте. Квартира у нас майже виплачена, брала її в іпотеку. Машина є досить дорога. Життя налагоджене. Але ось чоловіка свого я так і не зустріла!
Мені всього 32 роки, я дуже стежу за собою, худенька, спортзал і басейн завжди, чоловіки звертають увагу, знайомляться. На роботі багато гідних чоловіків, але всі вони одружені або мають уже дівчину. Я сама активна при знайомствах, в спортзалі, в магазинах, на вулиці, в інтернеті завжди рада поговорити на будь-яку тему. Але постійно, просто весьчас зустрічаю всього два види чоловіків!
Перший вид: розлучений, дружина висить на хвості, все віддано їй, аліменти платить, житло орендоване.
Другий вид: без житла, орендує квартиру, найчастіше з друзями, при цьому дуже поспішає переїхати до мене.
Буває, трапляються зовсім місцеві, зі своїм житлом, але при цьому максимум, що вони отримують – 4 тисячі. Працюють найчастіше банальними менеджерами і не прагнуть ні до чого. У них і бажання немає чогось досягти, вибитися в люди, почати добре заробляти. І мені ж ще кажуть: так ти багато хочеш!
За останні три роки у мене було близько 10 стосунків, в яких я намагалася створити сім’ю, але всі чоловіки з цих трьох пунктів. Їм по 30-40 років, живуть від зарплати до зарплати, нікуди не їздять, будинок, робота і диван. Ні, я не шукаю багатого, щоб сісти на шию, але ми з сином два рази в рік буваємо на морі, я мрію купити дачу, нову машину хочу, але жити з чоловіком, який отримує максимум 4 тисячі в столиці, я точно не хочу!
Я постійно пам’ятаю, як працювала цілодобово, щоб стати людиною. Після цього дуже важко поважати ледарів, особливо чоловіків в розквіті років. Я працювала як Попелюшка, а він лежить на печі? І куди з ним? У відпустку за свій рахунок возити? Черевики йому купувати? Фу, огидно! Бачу чоловіків з хорошим достатком і самоповагою на роботі, але всі вони, повторюся, на жаль, зайняті.
Де ж зустріти хорошого чоловіка?
