Щедрий коханець мене забезпечував, а безпорадний чоловік сидить на шиї

Мені 35 років, і я маю дуже славного, проте економічно безперспективного чоловіка. Так, ми любимо один одного, маємо трьох дітей. У нас простора квартира у престижному мікрорайоні, гарна машина і невеличкий бізнес. Я директор, а чоловік допомагає у вирішенні транспортних питань. Маю дві вищі освіти, вважаю себе успішною. Але це не мої заслуги і не чоловіка. Все – завдяки багатому коханцю…

Ми познайомилися п’ятнадцять років тому в кафе, коли я із подругами відзначала закінчення чергової сесії. Випили трохи більше звичайного і були надто сміливими. Так що після закриття кафе всі поїхали до «папіка» – у нього була величезна квартира в центрі міста. Спaти з ним тоді я не стала. Так, випили трохи алкоголю, подивилися на його розкішну квартиру, як завжди, пограли в провінційних дурненьких дівчаток і поїхали в гуртожиток на оплаченому таксі.

А вже увечері на вахту доставили кошик квітів – там було написане моє ім’я, курс і назва міста, з якого приїхала. Це все, що він про мене знав. Через кілька днів він приїхав і у вахтера запитав, в яку ж кімнату доставити букет. Тиждень – візити, компліменти, гроші на витрати, дорогий алкоголь, золотий ланцюжок з кулончиком, шубка, квитки мені і всім моїм подружкам в музичний театр, цукерки, торти, на машині містом покаталися…

Чесно кажучи, мені було дуже соромно після всього цього з ним не спaти. Я його взагалі не любила – йому було сорок шість, негарний, товстий і лисий. Але дуже добрий. І дуже щедрий.

Займатися з ним «кoханням» було неважко: він виявився невибагливим і дуже чуйним на ласку. Тим більше, я вигідно відрізнялася від звичайної жiнки лeгкої пoвeдінки, тому що дійсно була йому за все вдячна. Чи була у мого коханця дружина – не знаю. Донька точно була – щоправда, трохи молодша за мене, він про неї часто розповідав.

Через півроку після того, як ми почали зустрічатися, він купив мені квартиру, записав на курси водіння, подарував японську іномарку, водив пристойними магазинами, де мене навчили нормально одягатися, і салонами краси, щоб добре виглядати. Звичайно, у мене були одночасно з ним і хлопчики-ровесники. І він знав про це й не заперечував.

А потім вже й я заміж вийшла, бо знайшла справжнє і щире кохання. Та наш роман із «папіком» тривав далі. Півроку тому ми з ним востаннє зустрілися. У тому ж самому кафе, де й познайомились. «Папік» сказав, що я вже велика дівчинка і мені пора визначатися з сім’єю. І відпустив.

Чесно скажу, я заплакала, проте вибір зробила. Тоді мені дійсно хотілось залишитись із коханим чоловіком та дітьми, жити у брехні і бруді сил вже не було. Тому що зараз, коли я живу без всякої допомоги збоку і сама тягну на собі і чоловіка, і дітей, і бізнес, мені дуже не вистачає Його. Мого «папіка». Не тому, що я його любила. А тому, що за ним я була, як за кам’яною стіною…

Софія, Ладижин

Читайте також: Був коханцем номер два

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram