Весільна сукня для суперниці: на весільних фото Марія впізнала свого колишнього чоловіка

Весільна сукня для суперниці

Марія, як завжди, сиділа біля свого вікна в офісі. Думки були далеко від роботи. Вона згадувала перше побачення з Андрієм, те, як вагiтною впала зі сходів, і страшний вирок лікарів: «Ви більше не зможе мати дітей». З тих пір її життя полетіло шкереберть – чоловік, хоч і присягався у коханні й далі носив на руках, помітно почав віддалятися. І так усі десять років. За матеріалами видання “Вісник”

Сьогодні теж, як завше перед роботою, поцілував у щоку, сказав «люблю». Але Марії здалося, що від тієї награної ніжності війнуло особливим холодом.– Маш, якісь новини в тебе будуть! – гукнула Ольга Іванівна з-за сусіднього столика. – Он, сорока прилетіла, скрекоче.

Марія перервала свої думки й глянула за вікно. Там справді сиділа білобока й щось собі виспівувала. Якби не коліжанка, й не звернула б на пташку увагу. А тепер задумалася ще більше: «Певно, недобрі новини будуть…» На цю роботу вона влаштувалася, півроку тому. Донедавна чоловік був категорично проти, щоб вона працювала. Казав, що головна робота дружини – це затишок у домі й турбота про свій вигляд. Марія й не приховувала, що такий стиль життя їй до душі: тримати чистоту в хаті була змалку привчена, а ходити в перукарню чи на масажі їй подобалося.

А це якось Андрій, прийшовши додому, завів мову про те, що на фірмі справи кепські, доведеться людей скорочувати, а на зарплатню тим, хто залишиться, кредит брати.

Може, ти б на роботу трошки пішла, хоч на неповний робочий день, щоб мати яку копійку на свої витрати. Думаю, за кілька місяців труднощі владнаються – буде все, як раніше. Тоді Марія не звернула уваги на те, що Андрій для неї й місце знайшов, й відразу ж наступного дня з майбутнім шефом познайомив.

В обід вона підсіла за столик до колежанки – їй хотілося хоч комусь розповісти про свої переживання. Ольга Іванівна була на літ десять старшою, але заприятелювала з нею буквально з першого дня. Не раз Марія її підтримувала, бо дочка «втюрилася у жонатого», а той їй «голову морочить». Радила не ганьбити дитину, а дати можливість самій у всьому розібратися. А тепер самій Марії потрібна була підтримка, бо губилася у різних здогадах.

– Ти на мене не ображайся, Маш, але, певно, у твого чоловіка є інша. Ти б з ним поговорила. Якщо справді тебе любить і просто помилився, пробач. Бо у вас гарна сім’я, шкода через дурницю усе втрачати. Он, у нас з чоловіком теж всяко було. Але пережили труднощі разом. Марія на якусь мить допустила, що Андрій завів собі іншу. Але ж ні разу ані жіночих парфумів від нього не чула, ані підозрілих телефонних дзвінків. Понад десять літ він однаково йшов на роботу й приходив, по ньому можна було звіряти годинник. Якщо затримувався – то вкрай рідко, аби владнати якісь бухгалтерські справи на фірмі. Не бачила його ні надміру роздратованим, ні з піднесеним з незрозумілих причин настроєм. – Навряд чи коханка. Може, просто побут заїв… Але поговорю, звісно, – пообіцяла Ользі Іванівні і вже до самого вечора добирала фрази, якими б розпочати ту непросту розмову.

Читайте також:Подружжя розлучила… покiйнuця

Але увечері на Марію чекала несподіванка: чоловік прийшов додому раніше звичного, помітно нервував. У коридорі стояла валіза. – Ти десь їдеш у термінове відрядження? Я б хотіла з тобою поговорити, але, певно, перед дорогою не треба. Коли повернешся? – запитала в Андрія.

Я… Я не повернуся. Ось тобі ключі. Вибач, насправді я давно люблю іншу… – випалив, запинаючись. Марія мовчала. По щоках котилися сльози, а з вуст не злітало ні словечка. Ні благання одуматися, ні прoкльони. Запанувала тиша.

Ти хоч для годиться б викричалася на мене, – бурчав Андрій. – Будь… Будь щасливий…

Минуло кілька місяців. Ольга Іванівна щодня втішала бідолашну Марію. Ще ж молода, всього 35 – обов’язково знайде свою долю. Бо ж щасливою можна бути і в сорок, і в п’ятдесят, і в шістдесят. У колежанки були свої клопоти – правда, приємні. На роботі затримували зарплатню, а на носі в доньки весілля. Той жонатий, якого не раз незлим тихим згадувала Ольга Іванівна, таки розлучився і зробив її доньці пропозицію руки та серця. Дівчина мріє про модну весільну сукню, а у них з чоловіком коштів на каталожне вбрання нема.

– Певно, кредит доведеться брати, – бідкалася колежанка. – Ти знаєш, у мене є моя весільна сукня, я її замовляла у відомої майстрині. Хоч то було давно, але фасон там модний. Можу принести, як сподобається, – подарую, – запропонувала Марія.

Ой, дівчатонька, відгуляли на славу! – хвалилася Ольга Іванівна, виставляючи у колективі за весілля доньки. – А Машина сукня – це просто був хіт, як на мою Настуню шита. Усі подружки діставали, де взяла і скільки за неї дала. Дякую тобі, Маш.

Після святкового обіду, коли з чаєм смакували коровай, щаслива колежанка дістала весільний альбом. Їй дуже кортіло похвалитися і гарно вбраною донькою, і зрілим, а отже, «мудрим» женихом. З фотографіями і двома келихами шампанського вона підсіла до Марії.

Знаєш, я скоро бабусею стану, – прошепотіла. – Оце мала зізналася перед самісіньким весіллям. Я така щаслива! Давай за моє перше внучатко вип’ємо.

Келихи дзенькнули, Маша зробила ковток і взялася гортати альбом. Перше фото – і її очі залилися слізьми. – Ти чого? І твоє весілля відгуляєм, не переживай так, – заспокоювала колежанка. – Сукня навіяла спогади? Вибач.

– Ні-ні, все гаразд, зараз пройде… – відповіла і відвернулася.

Ніхто не знав, що на весільних фото в жениху Марія впізнала… свого колишнього чоловіка. Серце затріпотіло. На мить здалося, що ці картки випали з її весільного альбому. Але Марія швидко опанувала себе. Вона вже точно розуміла, що її сімейне життя – перегорнута сторінка. Повернення не буде.

Хай будуть молодята щасливі й майбутні дітки здорові, – з усмішкою промовила і випила шампанське до дна. І слова ці прозвучали щиро.

Наталія КРАВЧУК, м. Хмельницький