Жанна забрала все, окрім Батька. Люди, чи є у вас совість?

Забрала все, окрім Батька

Чи варто говорити зайвий раз, яка безмірна любов батьків до своїх дітей? Переживати за них вони починають з першої секунди народження дитинки, ба навіть ще до її народження. Як радіють, коли малятко вперше усміхнеться, міцно стисне пальчик мами чи тата своєю крихітною долонькою, скаже своє перше «агу». А як хвилюються, коли немовлятко з невідомих їм причин плаче або відмовляється їсти чи спати. А далі перші зубки, перші кроки, уперше розбиті коліна, перший клас, перша «двійка», перше кохання… І доки живуть, доти щодня переживають за своїх діток і думають, як допомогти.

Звісно, батьків не вибирають, і далеко не всім так щастить. Скільки відомо випадків, коли дітей кидають напризволяще, залишають у сиротинцях чи через байдужість неналежно доглядають. І скільки людських доль скалічено через нещасливе дитинство. Але яких батьків нам би не вибрала доля, все ж існує, щонайменше, одна річ, за яку ми маємо бути вдячні — життя. Ціннішого подарунка немає. Жаль, не всі діти можуть оцінити цей дар і бути вдячними своїм батькам за нього.

Нещодавно я почула історію, яка глибоко вразила й змусила численним «чому» закрутитися в моїй голові.

…Звичайна подружня пара виховувала єдину доньку Жанну. Вкладали в неї все, що тільки мали. І любили безмежно. Усе найкраще — своїй кровинці. Хоч і жили не заможно, але й на бідність не скаржилися. Дівчинка була доглянутою, причесаною, охайно вдягненою. Відмінницею у школі не стала, але й двієчницею її не назвеш. Уже зі шкільних років у дівчини було чимало прихильників, бо вродою природа наділила. Стрункий стан, довге біляве волосся, аристократична блідість, небесного кольору очі… Щоправда, подруг дівчина мала небагато, була змалку замкнутою. Та й віяло від неї, як казали однолітки, якоюсь погордою. Хоча причин, мовляв, для цього не було.

Коли Жанна закінчувала 10 клас, у сім’ї гостро постало питання грошей. Адже через рік дівчині треба вступати до вишу, і витрати сім’ї значно збільшаться. Одного вечора, під час спільної розмови, вирішили, що Богдан, батько дівчини, поїде на заробітки в Якутію. Так проблему безгрошів’я вирішувала більшість їхніх односельців. Тому, звільнившись із маслозаводу, подався заробляти дочці на навчання.

…Роботи сільський чоловік Богдан не боявся, та все ж праця на будівництві далеко від дому, в холодному Сибіру виснажувала. Весь рік чоловік працював не покладаючи рук, щоб встигнути накопичити грошей для дочки. Пересилав додому, а дружина Марія бережно складала до купки, обмежуючи себе у всьому.

Жанна все ж вступила до економічного вишу на платну форму навчання. Богдан добре заробляв та оплачував здобуття освіти для дочки. Раз у рік приїздив додому, щоб навідати сім’ю, і одразу їхав назад. Бо гроші з купки миналися швидко.

Дівчина закінчила університет та вийшла заміж. Тож Марія кликала чоловіка додому. Мовляв, чого сидіти на чужині, донька вже має своє життя. Але Жанна не погоджувалася із матір’ю, жалілася, що високооплачуваної роботи вона та її чоловік не мають, тому потребують допомоги. А тато відмовити не міг…

Ще сім років пропрацював Богдан у Якутії, а потім повернувся додому… на пoхoрон дружини. Опісля їхати на чужину більше не став. Це сердило Жанну, бо без татових грошей тепер доведеться затягнути пояси, але батьку все ж нічого не сказала. А Богдан і далі продовжував допомагати дітям. Тримав чималу господарку і все, що з неї мав, віддавав їм.

Але багато років посильної роботи далися взнаки. У чоловіка виявили важку хвoробу, що помалу «пожuрала» його. Лікарі ж сказали, що Богданові потрібен постійний догляд.

Донька Жанна відмовилася брати батька до чоловікової оселі, мовляв, у ній і без нього не вистачає місця. А перебиратися до батьківської хати не хотіла, бо «там немає ніяких зручностей». Проблему жінка розв’язала по-іншому: запропонувала батьку для проживання будинок престарілих. «Там і доглянуть, і нагодують», — так мотивувала свою пропозицію донька.

Богдан вибору не мав. Довелося йти доживати віку туди, де його мали б доживати самотні бездітні люди. А в нього ж то є рідна кровинка, якій він присвятив життя.

Після оформлення тата в пансіонат Жанна забрала все, що було в батьковій оселі. Забрала все, окрім батька… А Богдан не прожив у тому пансіонаті й двох місяців. «Пішов» за дружиною.

…Що змушує дітей відмовлятися від своїх батьків? Що у них на місці серця? Де ж та вдячність за життя, за любов, за опіку? І як не гірко визнавати, але таких випадків безліч. При живих дітях стареньких доглядають зовсім чужі люди. Тільки уявіть, що дитинка, над якою ви проводите недоспані ночі, лелієте, плекаєте, через роки відмовиться від вас. Люди, чи є у вас совість? Що ж це за камінь у ваших грyдях, який не дозволяє любити навіть батьків? Не залишайте їх. Ніколи. Бо на схилі літ вони потребують такої ж опіки, як і ви колись у дитинстві.

Марта ГОЛОВАЦЬКА

Читайте також: Син віддав у будинок престарілих свою матір. Останнє прохання матері стало несподіваною наукою для сина

За матеріалами видання: “Вільне Життя”