Мене виховували дядько з тіткою з самого дитинства. У них є двоє синів, мене вони взяли до себе заради грошей і батьківської квартири.
Життя у тітки було важким і безрадісним. Ще у мене була бабуся. Але вона завжди говорила, що я їй ніхто. Моїх двоюрідних братів, дітей тітки, вона дуже любила, а я завжди була для неї порожнім місцем. Наскільки я зрозуміла з розмов, вона терпіти не могла мою маму і хотіла для свого сина зовсім іншу дружину.
Єдиним щастям було, коли вони їхали всією сім’єю на море і закривали мене вдома без ключів, залишаючи мені макарони і гречку. Це був і моя відпустка теж: мене не будили о 6 ранку, не вимагали від мене сніданки в ліжко і чай певної температури. У ці від’їзди, я залазила в дядькову бібліотеку і читала книгу за книгою.
Про те, що у мене є квартира, я дізналася в 16, під час чергового від’їзду тіткиного сімейства. Я знайшла документи в бібліотеці. Я смутно пам’ятала місце, де жила з мамою і татом, а тітка завжди казала, що мої батьки все своє майно промотали. По приїзду тітки, я вирішила акуратно поцікавитися своїм майбутнім і моїм спадком від батьків. Тітка, задумавшись, повідомила: – Як тільки тобі виповниться 18, ти підеш. Подякуєш нам за вкладені в тебе сили і підеш.
Доступ в інтернет у мене був – мій двоюрідний брат давав мені свій комп’ютер, коли у нього був настрій. Я як слід пошукала інформацію про подібні випадки і зрозуміла для себе одне: ні в якому разі не підписувати жодних паперів, особливо в присутності нотаріусів. Коли мені виповнилося 17, мій старший двоюрідний брат з’їхався з дівчиною. З випадково кинутих слів тітки з дядьком, виходило що жив брат в моїй квартирі. Як не дивно, в 18 років мене не вигнали, не вигнали і в 19.
А в 20 років я зустріла гарного хлопця і в нас мала бути дитина. Я вчилася в інституті на бюджеті, а мій хлопець, приїжджий з півночі, орендував кімнату і працював. Варто було тітці дізнатися про вагітність, як вона зібрала сімейну нараду. До нас приїхала бабуся і вони почали мене вмовляти позбутися дитини заради мого ж блага.
– Твоїй матері теж не можна було плодитися, як і тобі. Не псуй нам життя. Позбудься.
Я відмовилася. Тоді тітка сказала, що мені необхідно з’їздити з нею до однієї людини. Вона привезла мене до нотаріуса і вони почали мене вмовляти підписати дарчу.
– За все, що я для тебе зробила – відпишеш на мене квартиру. Я могла залишити тебе гнити в дитячому будинку, ти повинна бути мені вдячна, що я цього не зробила. У твого брата скоро буде дитина, невже ти хочеш вигнати його на вулицю?
Моя дитина їх не хвилювала. Чому мене має хвилювати дитина брата? Я відмовилася, вихопила документи на мою квартиру і утікла. Я приїхала до свого коханого і, плачучи, все йому розповіла. Він поїхав разом зі мною виселяти мого брата і його дівчину. Там була вже бабуся. Мабуть, тітка відразу їй зателефонувала.
Бабуся дала мені ляпаса і потягла за собою зі словами: – Я знайшла тобі лікаря, пішли, справа 10 хвилин. Або переписуй квартиру і народжуй. Вибирай!
Я все життя танцювала під їхню дудку. Але в цей раз я мала намір не здаватися. Ми викликали поліцію і виставили брата з моєї квартири з їх допомогою. Бабуся з тіткою приходять до мене через день. Пред’являють рахунки за моє утримання, за ремонт в квартирі, кричать на мене. Я перестала їх пускати, коли тітка спробувала вдарити мене в живіт.
Такого я навіть від своєї тітки не очікувала. Оголосивши мене такою ж невдячною, як і моя мати, вони залишили мене в спокої. З моїм хлопцем ми розписалися. І такі родичі теж бувають. Іноді я думаю, що в дитячому будинку мені було б краще.
