Дзвінок пролунав близько п’яти. У трубці лунав жіночий трохи вицвілий на голосних голос. Говорив, що потрібні уроки музики, і ми домовилися зустрітися в найближчу середу.
Двері відчинила маленька жінка, одягнена зі смаком. Блуза в дрібний горох. Скромна нитка перлів. Вдало зшита спідниця трохи нижче колін. Доглянуті зморшкуваті руки. Обмінявшись люб’язностями, уточнила з ким буду займатися.
– Зі мною.
Дамі на вигляд, здавалося, не менше сімдесяти.
Ми стали зустрічатися по вівторках і п’ятницях. Почали, як завжди, з азів. Гамма до мажор, «Чижик – пижик» і «Волошка». Вона намагалася з усіх сил, і я навіть побоювалася за її тиск, але учениця швидко освоїла басовий ключ і спритно поєднала дві артритні руки.
В її будинку стояла комфортна тиша. На кухні – фотошпалери із зображенням знаменитої бруклінськой вулиці, по якій ходив Томас Вулф зі своїм редактором у фільмі «Геній. Між цегляними будівлями маячив шматок знаменитого Манхеттенського мосту. На полиці – колекція білих ваз, привезених з усіх куточків світу. Вона вважала, що маргаритки і лілії найкраще виглядають в білому фарфорі, а не в кришталі. Усюди – круглі дзеркала в ажурних рамах.
Дивани і крісла в велюрових чохлах. Книги від підлоги і до стелі. Велика частина з них – біографії відомих людей: Монро, Айседори Дункан, Чарлі Чапліна. Настільні ігри в потертих коробках. Бра, що нагадують азіатські капелюхи. Згодом «учениця» розповіла історію свого життя. Пoкiйний чоловік був військовим, тому об’їздили всю Європу. Жили в Варшаві недалеко від Королівського замку, бачили мініатюрний Ез на півдні Франції і Брюгге, немов складений з дитячого конструктора.
Коли чоловік вийшов на пенсію нарешті осіли тут. Обжилися. Видихнули. Тільки недовго тривало щастя. У чоловіка виявили paк, і він дуже швидко згас. Перед cмepтю взяв з неї слово, що навчиться грати на фортепіано і навіть встиг купити інструмент. Адже завжди мріяла музикувати, але через переїздів не складалося. Тепер в музиці знаходила порятунок. Біль кришилася на частини, залишаючись в акордах і пасажах. Осідала пилом на чорних клавішах. Чіплялася за паузи і форшлаги.
Одного разу в її двері хтось постукав. Як виявилося, сусід знизу. Він жив зі своїм сліпим псом, і тільки у свята до нього приїжджали діти. Чоловік топтався на порозі в новому светрі (краєм ока помітила незняту бирку), потім відкашлявся, густо почервонівши:
– Щодня насолоджуюся вашої музикою, тільки слух почав підводити. Ви не дозволите іноді бувати на домашніх концертах?
Читайте також: Перевідуючи сестру в лікарні, Орися випадково почула знайоме прізвище. Вже наступного дня її життя змінилося
З тієї розмови їх вечора стали нагадувати маленькі увертюри. Вона готувалася, старанно вибиваючи з клавіш гами і Ганон. Стелила свіжу скатертину. Він приходив з хрустиками або домашнім зефіром, купленим в кондитерській на розі, і вони подовгу чаювали. Згадували молодість. Зустрічали разом старість.
Автор – Ірина Говоруха
