До кабінету увійшла жінка і Вероніка більше не могла згадати нічого. Всього одна фраза крутилася в голові, але саме вона змінила її жіття

У офісний центр у самому серці столиці увійшла жінка, спокійно пройшла повз камер відеоспостереження, охоронця і цілеспрямовано йшла вздовж по коридору, прямуючи до потрібного кабінету. Її ніби ніхто й не помічав. Дійшла і без стуку увійшла.

У кабінеті за столом, де акуратно розкладені папками з документами, сиділа зовсім молода дівчина, років двадцяти і уважно дивилася в екран монітора. Джерело

– Ви щось хотіли? – побачивши відвідувачку, запитала Вероніка. Замість відповіді жінка підійшла до неї.

– Дай руку! – зажадала вона. Вероніка слухняно подала руку. Незнайомка взяла руку, глянула на долоню, хитнула головою і сказала: – Ти будеш щаслива лише тоді, коли по-справжньому полюбиш. Потім відпустила руку, повернулася і вийшла. Кілька хвилин Вероніка перебувала в заціпенінні, а після увійшла колега і вивела її з трансу.

– Що трапилося?

– Я … я не знаю …

– Ти якась бліда. Іди краще додому. Робочий день через годину закінчиться. Сама тут як-небудь впораюся.

– Добре. Вероніка взяла сумочку і пішла. На свіжому повітрі стало крапельку краще, але загальний стан був далеко від звичного. На наступний день дівчина багато думала про свого хлопця і прийшла до висновку – не кохаю. Трималася за нього, боялася залишитися сама, а через тиждень розлучилася з тим, кого так і не змогла полюбити.

Те, що відбувалося нагадувало поганий сон. Навіть собі не могла пояснити свою поведінку. Минув місяць. Подруга запросила на день народження. Запізнилася, але прийшла. Гості веселяться, а Вероніка сиділа в кріслі одна – це на неї не схоже. Просиділа б невідомо скільки, але тут до неї підійшов молодий хлопчина.

– Чого сумуєш?

– Не сумую.

– Потанцюємо? Мене Сашко звати.

– Дуже приємно. Вероніка, – посміхнулася дівчина. Танцювали, притулившись впритул одне до одного, незважаючи на темп музики. Разом становили одне ціле. Їй було добре наодинці з ним. Здавалося, весь світ завмер, а всесвіт тепер обертався навколо них. Майже рік зустрічалися і це найкращий час, а потім Саша запропонував їй одружитися. Одружилися. Нині живуть разом. Вероніка народила йому сина.

Багато що відбувалося в спільному житті, навіть були дні, коли він дратував її, тоді Вероніка відчувала себе нещасною, а траплялися дні, коли все було з точністю до навпаки. Дівчина намагалася зрозуміти чому все так. І тут згадалися слова: Ти будеш щаслива тоді, коли по-справжньому полюбиш. Ці слова часто крутилися в голові. Вероніка не могла зрозуміти звідки вони взялися, але фраза їй подобалася.

Вирішила спробувати змінити щось у спільному житті, а саме любити і не дратуватися через дрібниці. Результат не змусив себе довго чекати. Приблизно через місяць щастя саме ще раз спіткало дівчину. Виявилося, любов є. Вже скільки років минуло, а до сих пір не виходить пригадати – звідки взялася ця фраза. А взагалі це не важливо, головне – зараз вона кохає і кохана, а це і є щастя.