Вражаюча історія з життя Олесі, дівчини з мого села. Олеся росла в простій сільській сім’ї. В неї ще було четверо братів, дівчина гарно вчилася та допомагала матері по господарству. Олеся мріяла після школи піти навчатися до інституту, однак без підтримки батьків на той час було нереально вступити.
А її ж мама з татом ледве зводили кінці з кінцями, а старші брати вже мали свої сім’ї. Тому Олеся вирішила піти навчатися в кулінарне училище в райцентрі.
Після закінчення, щоб не повертатися в село вона влаштувалася офіціанткою в одне кафе поряд з квартирою, де жила ще з двома дівчатами. Кафе було простою забігайлівкою, тож коли Олеся побачила одного разу красивого, гарно одягненого молодого чоловіка, від якого несло дорогими парфумами то одразу ж захотіла з ним познайомитись.
Чоловік не був проти з радістю познайомився з Олесею. Захар, так звали його, розповів Олесі що працює на підприємству, яке возить товари з України за кордон.
Та запропонував дівчині роботу теж за кордоном. Мити посуд та прибирати, але звісно платити там будуть набагато більше чим в Україні. Олеся не роздумуючи і погодилась. Коли вона разом з Захаром приїхала в село по речі, то мати пробувала дівчину відмовити, а батько хотів по-чоловічому поговорити з Захаром.
Та чоловік штовхнув батька, сказав Олесі швидко сідати і вони поїхали. По приїзду до Німеччини, звісно що у дівчини одразу забрали документи та речі, мобільний телефон.
А дальше все як звично буває, її закрили в кімнаті, і вона там була змушена проводити час з різними чоловіками. За кілька років у неволі дівчина змирилася зі своєю долею, подумала що навряд чи їй вдасться вирватись звідти. Однак одного вечора до неї в кімнату прийшов, Тарас, українець. Олеся так зраділа, наче якогось родича побачила. Звісно там тільки приходили місцеві чоловіки переважно, а тут українець, земляк.
І справді чоловік виявився людяним, вони довго говорили з Олесею, кожен розповів про свою нелегку долю рідною мовою. Чоловік вислухав Олесю, та пообіцяв їй що вона повернеться додому. Так він став приходити до неї два-три рази в тиждень. Олеся й не помітила як звикла до візитів Тараса.
З ним вона почувалася жінкою а не товаром. Тарас їй розповів що він спіймав свою дружину з іншим після 5 років спільного життя. Дітей у них не було, тому він зібрав речі і переїхав до матері. А через два дні знову вирушив у відрядження, працював далекобійником.
І якраз мав рейс до Німеччини, чому прийшов до цього закладу, сам не розумів. Можливо у підсвідомості хотів помститися дружині, однак він сам не думав, що тут закохається. Так пройшло декілька тижнів, і одного дня до закладу навідалась поліція і всіх дівчат, разом з Олесею депортували. По приїзду Тарас зустрів Олесю, поїхав з нею у село до батьків.
Жінка хвилювалась, і як виявилось недаремно. Батьків уже давно не стало, а в хаті жив середущий брат з сім’єю.
Він навіть не захотів пустити свою молодшу сестру на поріг.
Попросив щоб вона поїхала геть і більше не приїздила і не позорила їхню родину. Зі сльозами на очах Олеся пішла мовчки до машини, де її чекав Тарас. Чоловік її обняв та заспокоїв, сказавши: “Не хвилюйся, тепер в тебе є я”. Справді Олесі так стало спокійно на душі, однак відчувала вона цей спокій недовго.
По дорозі назад до міста, сталася дорожня пригоди, в якій чоловіка не стало. Олеся не могла повірити, що от тільки життя в неї почало налагоджувати, як знову вона залишилася сама.
Дуже плакала, тужила, ходила до коханого на могилу, згодом заспокоїлась. І коли Олесі захотілося знову відчути всі барви життя, вона отримала вирок.
Влаштовуючись на роботу, та проходивши обстеження, їй повідомили: ” Жіночко нам жаль, однак ваше життя вже йде в зворотньому напрямку”.
Автор: Нінелія
