Галина ніколи не могла жити з одним чоловіком і таємно шукала собі все нових і нових коханців. Навіть у колективі ними вихвалялася. І через кожних десять років намагалася розірвати шлюбні узи. «А що? — виправдовувала себе. — Лоліті можна, а мені зась?» Законних чоловіків мала четверо, а коханців — хоч греблю гати

Останній із законних привів її до своєї оселі, де мешкав з батьками. Вони спершу були задоволені невісткою, бо ж добра господиня. Піклувалися про сина Галини від попереднього шлюбу, вважали його своїм внуком.

Проте згодом свекор зауважив, що невістка протягом дня намагається все переробити, а під вечір постійно кудись зникає. І завжди знаходить вагому причину для цього. Приходить пізно, тихенько вмощується в тепле ліжко біля сонного чоловіка. При тім нарікає, як її дістали «доручення» керівництва. Чоловік вірив. Чи вдавав, що вірить.

До того ж Галина полюбляла горілку. Чиста, як сльоза, вона покращувала настрій і скрашувала спілкування із коханцями. Жінка не усвідомлювала, що чиста рідина скаламутить життя не тільки їй, а й її синові. Бо де править горілка, там бере початок гріх.
Галина не зауважила, як обросла плітками, як почастішали непорозуміння в її сім’ї. Не думала, що так довго доведеться відмивати душу від «забруднень». Жила, як їй хотілося, допоки не одружився син.

Уже й Галина стала свекрухою, вже і внук її семикласник. Але жінка із гіркотою бачить у невістці своє повторення, бо ж та зраджує її синові. Матір помічає, як той страждає, намагається зберегти сім’ю, а невістка тільки лукаво всміхається на його запитання «Чому так пізно? Де ти була?» і відповідає: «Там, де я була, мене вже немає».

Галина не знає, як зарадити біді сина, як утихомирити його біль, як приборкати безсовісну невістку. Ділиться своєю бідою із колегами по роботі й артистично вигукує: «Моя невістка здуріла! Приходить додому опівночі та ще й напідпитку!» А співробітниці тільки перезираються. Кожна згадує, чим іще зовсім недавно вихвалялася перед ними Галина. Ті, котрі намагалися її совістити, напоумити, відразу ставали ворогами.

Отже, Галина тепер відчуває такий самий материнський біль, який відчувала її свекруха, коли невістка зраджувала її синові. І вперше за життя жінка самокритично поставилася до себе. Підійшла до дзеркала і спитала себе подумки: «Чи наситилася, Галько, життям гультяйським? Чи заповнила свою грішну душу вкраденим коханням? Скільки ти розбила сімей?» Але з дзеркала на неї дивилася немолода жінка. Поглядом, сповненим відчаю, адже розуміла, що своїми вчинками зруйнувала життя єдиного сина.

— Прости, Господи, — мовила вголос. — Я нехтувала Твоїми заповідями. І тільки тепер зрозуміла, що неможливо стати щасливою через гріх. І що ганебні вчинки не минають безслідно. Їх треба спокутувати, дивлячись, як страждають найдорожчі люди.

…Доля ходить колами. Коло на коло накладається, і нічого просто так не минає. А літа полетіли в пащу безодні, наче й не було їх. Залишили тільки гіркі спогади і каяття.

Автор – Станіслава ЯРІШ, “Вільне життя”

Фото ілюстративне – Freepik