Коли мами не було вдома, я відлила в баночку з-під майонезу її шампуню і помила ним волосся. Небо і земля. Він не був якимось спеціальним, лікувальним або професійним. Найпростіший, який зараз продають по сто гривень за пляшку. Мені попало: мама пронюхали приємний запах від волосся. Мене відшмагали

Коли ми з сестрою були маленькі, мама купувала для нас окремий шампунь. Собі брала звичайний ще з бальзамом, і ховала в свою кімнату. А у ванній кімнаті виставляла літровий «Кропив’яний». Найдешевший, наскільки я пам’ятаю.

І у мене, і у Олени волосся було дове. Після «Кропив`яного» – не розчесати було, ми по сорок хвилин біля дзеркала стояли, по прядочкі вичісували. Волосся було схоже на солому, сіклося. А стригтися нам заборонялося під гаслом: грива – головна прикраса дівчини. Джерело

На дванадцять років сестрі подарували набір дитячої косметики: гігієнічна помада, дзеркальце, шампунь. Що ще там було – не пам’ятаю. Справа в тому, що цей шампунь з подарунка було відібрано і заховано. Олена так плакала …

Дуже хотілося помити волосся вкусняшкою. За сестру не скажу, але у мене аж руки свербіли. І одного разу я наважилася: коли мами не було вдома, я відлила в баночку з-під майонезу її смачний шампунь і помила ним волосся. Небо і земля. Він не був якимось спеціальним, лікувальним або професійним. Найпростіший, який зараз продають по сто гривень за пляшку. Мені попало: мама пронюхали приємний запах від волосся.

Мене відшмагали. За крадіжку. Розмазуючи соплі, я запитала: чому так? Чому їй шкода гарного шампуню? «Ви багато використовувати будете, він швидко закінчиться, мені доведеться знову витрачатися», – відповіла мама.

На мій нинішній погляд, це з серії: собі купувати м’ясо, дітей годувати сосисками. Адже м’ясо дорожче, діти швидко його з’їдять, доведеться знову витрачатися.

Тоді я вирішила подбати про себе самостійно: здавала пляшки, купувала шампуні. Мама тоді прихильно кивнула: мовляв, молодець. Захотіла – досягла. Ми з Оленою виросли. Ні, у мене немає фетиша на засобах для догляду за волоссям, а всі полички у ванній не забиті пляшечками і баночками. Хоча я користуюся дійсно хорошими продуктами, які не мас-магазинів.

Зате Олена, будучи матір’ю дванадцятирічної доньки, поводиться так само, як наша мама колись. У ванній кімнаті квартири сестри стоять два шампуня: пляшечка чоловічого і дой-пак з дешевою фігньою. Дой-пак – формат упаковки, зазвичай в такий фасують різні майонези, кетчупи, згущене молоко. М’яка штука з кришечкою. А своє добро Олена зберігає подалі. Як мама.

Дізнавшись про це, я здивувалася: племінниця теж довговолоса. І невже Олена не пам’ятає, як довго ми чесали наші патли? Як нам було прикро, коли мама виходила з ванної кімнати, залишаючи за собою приємний шлейф аромату?

Я подарувала племінниці набір для волосся. Його відібрали. Точно так, як колись наша мати забрала у Олени шампунь з подарунка. Розмовляти з сестрою – абсолютно безглузде заняття: вона не бачить в цьому нічого поганого. Нас так виховували, вона так виховує. Ми виросли, і її дочка виросте. Шампуні – не головне.

Читайте також: Мама купила Марині весільну сукню, допомогла все організувати. А напередодні весілля сестра подзвонила татові і сказала, що він запрошений один, без мене і мами

І якщо наша мама чесно говорила, що їй шкода, то сестра прикривається нібито благородними поривами: цим вона вчить дочку скромності, незалежності від реклами, самостійності. Самостійності – згадуючи мене: як я сама заробляла нам з Оленою на шампуні, здаючи пляшки.

Але сама-то Олена нічого не робила! А варто було покликати її зі мною, як вона кривилася: «Фу, вони ж брудні!» У мене в самої донька. Але і мені в голову не прийде щось від неї ховати. Поганий з мене вчитель, мабуть: не бажаю скупитися, щось ховати і гнати улюблене чадо на заробітки.

Фото ілюстративне, з вільниж джерел