У 18 років я вискочила заміж за 38-річного чоловіка. Він був добрий, турботливий, просто як принц з казки. Я тоді тільки вступила до інституту, а на другому курсі народила дочку, ще через рік у нас був і синочок.
Я з відзнакою закінчила інститут, чоловік мене у всьому підтримував, але коли синові виповнилося три роки, коханий, турботливий і найкращий у світі зібрав речі і пішов!
Я залишилася зраджена, без роботи, без грошей і з двома дітьми. Я подала на аліменти і пішла працювала ночами – прибирати у супермаркеті і перебирати овочі на складі. Було дуже страшно залишати малюків самих, але що поробиш? Треба крутитися, треба працювати, через півтора місяця мені прийшли аліменти в розмірі 500 гривень, це просто «величезні» гроші, дивлячись на які я плакала.
Через рік тортур, нам виділили місце у дитячому садочку, я змогла влаштуватися на повноцінну роботу зі стабільним заробітком, все у нас стало налагоджуватися, дітки підростали, я теж, тільки по кар’єрних сходах!
Через рік ми з’їздили на відпочинок, потім я змогла відкласти грошей і купити, хоч і стареньку, але всою машину. І тут з’явився колишній чоловік: – Прости мене, я не можу жити без вас, я вас дуже люблю, прости мене дурня!
– Тебе не було три роки, за ці три роки ти навіть жодного разу не поцікавився, як у нас справи, а тепер пробач? Я не хочу тебе бачити!
Він пішов, а через місяць мені прийшла повістка до суду, він вирішив відсудити дітей у мене, ось тут мені стало по-справжньому страшно. Суд виграла я, спасибі адвокатам, а через пів року після суду, прийшов адвокат батька колишнього чоловіка, дід залишив заповіт на онуків.
Все налагодилося, але я ніколи не забуду кашу на воді один раз в день і потім три днів голоду, тому що грошей у мене більше не було.
Фото ілюстративне – Actual.Today
