Каті йшов десятий рік. Вона була кмітливою, вигадувала всілякі історії, гарно малювала. І вірила в добро й доброту.
Найперше, подалася на пошуки доброти до батька, який жив неподалік. Він перебрався до тітки Тамари – маминої подруги. Сказав, що тітка Тамара – кохання, на яке чекав усе життя….
Катя подзвонила у знайомі двері. Відкрив батько.
– Чого тобі?
– Мама захворіла. Ліки потрібні. Дорогі. А в нас грошей нема.
– А я що, благодійний фонд?
Батько зачинив двері. Катя зрозуміла: тут доброта не живе.
А, може, піти до сусідки, подумала дівчинка. Мама її виручала. Коли в тітки Нелі була хвора рука, мама з Катею на її дачу їздили. Все зібрали, прибрали. Сусідчині син з невісткою в Польщу на заробітки поїхали.
Катя звернулася до сусідки з цією ж фразою, що й до батька.
– Дитино, в кого тепер гроші є? – закотила очі тітка Неля.
– Ви нам позичте, будь ласка, потім мама…
Задзвонив телефон. Сусідка поспішно зачинила перед дівчинкою двері.
– І тут доброта не живе, – по-дорослому зітхнула Катя.
А, може… Вона знала, що молодша мамина сестра з ними майже не спілкується. Мама виховувала тітку Маринку. Була їй за сестру і за матір. Сама заочно закінчила педагогічне училище, а Маринка – інститут. Без Тані, Катиної мами, Маринка навряд, чи отримала б диплом.
Маринка віддалилася, коли від Тані, коли благовірний пішов. У Маринки щасливий шлюб. Чоловік при посаді. А розлучена сестра, що працює в дитсадку на малу платню, не ходить на шопінг та в салони краси – не вельми цікава.
Катя набрала тітчин номер телефону. Попросила допомоги.
– Тебе мама підсилає грошей канючити? – невдоволено запитала Маринка.
– Ні, я сама.
– Ага, сама. Скажи мамі, що я їй нічого не винна.
І тут доброта не живе…
Катя сиділа на лавці. Плакала.
– Що сталося, мала? – почула різкий голос і аж підстрибнула.
Біля неї стояв сусід з крайнього під’їзду. Міцний, височенний. Місцеве жіноцтво нарекло його бандитом. За вигляд. Поселився тут недавно. Жив у трикімнатній квартирі. Їздив на дорогій машині. Ні дружини, ні дітей…
– Мене Вадимом звати. А тебе, мала, як?
– Катя, – прошелестіло дівча.
– Вже темніє, а ти тут сидиш сама. З дому втекла?
Заперечливо похитала головою. Розповіла чужому дядькові про мамину недугу.
– Веди-но мене до своєї мами. Не бійся, не такий я страшний, як про мене тут кажуть, – засміявся.
– А ви справді не бандит?
Катя відчинила двері. Вадим зрозумів: статками тут не пахне.
– Мамо, до нас е-е-е… дядько Вадим прийшов.
Таня з недовірою глянула на дивного сусіда.
– То які ліки вам треба? – запитав.
– Мені від вас нічого не треба.
– Та годі вам! Наслухалися дурниць. Нічого нікому злого я не зробив. А те, що вигляд такий… Ведмедем мене в школі називали.
Катя вперше за весь день усміхнулася.
– Давайте свої рецепти.
Дівчинка поспішно простягнула невеличкі аркуші. Вадим згріб їх вуличезною рукою:
– Скоро повернуся.
Він приніс ліки, а ще фрукти й смаколики.
– Дякую. Я поверну гроші, – мовила Таня.
Дядько Ведмідь, так подумки нарекла Вадима Катя, присів на стільці й, втупивши погляд у паркет, розповів свою історію.
– Вдівець я. Одружився пізнувато. Бізнес робив. А потім зустрів Оленку. На руках її носив. Вона тендітна, така, як ви. Ми первістка очікували. Машину їй подарував. Дурень. Хтось підрізав її на дорозі. Там поворот крутий і… Ні Оленки, ні дитини… Ми жили в заміському будинку. Зачинив його. Не можу там сам бути. Купив квартиру. Тут людей багато. Хоча, я майже ні з ким не спілкуюся.
– Я вам чаю зробила, – Катя поставила перед дядьком Ведмедем горня і поклала куплене ним печиво.
– Смачно, – Катя вперше побачила його усмішку. Коли дядько Ведмідь усміхався, то не видавався таким суворим.
– Ну, я піду. Видужуйте. А ти, мала, не сиди пізно сама на вулиці.
…Таня бідкалася, як віддати Вадимові борг за дорогі ліки. Катя раділа, що мама видужує. Дядько Ведмідь видавався їй уособленням доброти.
Таня зібрала половину суми. Побачивши Вадима біля автівки, підійшла.
– Хотіла б повернути вам половину боргу. Зачекайте, я винесу.
– Пізніше. Я поспішаю.
Зателефонував у неділю пополудні. Запитав, чи можна зайти. Ще не встиг переступити порога, як Таня почала вибачатися, що не може одразу повернути всіх грошей. І простягнула конверта з тим, що зібрала.
– А на чай не запрошуєте? – пожартував.
– Запрошуємо, – відповіла Катя.
– У тебе коли день народження? – запитав у дівчинки.
– Недавно був.
– Тримай, – дядько Ведмідь вручив конверта з поверненим боргом. – Хай тобі мама щось купить. І решти повертати не треба.
– Ні-ні, я так не можу, – мовила Таня. – Ви ж мене на ноги поставили.
Вадим уже допивав друге горня чаю. Йому хотілося довше побути в товаристві Тані та її доньки. Катя розповідала смішні історії. Показувала свої малюнки. А Таня ніяковіла…
…Вадим побачив Таню на зупинці. Пригальмував.
– Додому? Сідайте, підвезу. Холодно сьогодні.
Зупинився біля квіткового магазину.
– Момент, я швидко.
Із крамнички вийшов з букетом квітів.
– Це вам, Таню.
– Дякую, але ж у мене сьогодні… не святковий день.
– А хіба треба чекати свята, щоб подарувати вам квіти?
Коли Таня вийшла з Вадимової автівки з квітами, місцеві сороки мало з лавки не попадали:
– То наша Танька з бандитом зв’язалася? – запитала котрась.
– А буцім горем прибита, що Іван від неї пішов…
Багато чаю випив Вадим у гостях в Тані, поки зважився собі зізнатися: ця жінка йому не байдужа. І з Катею подружився.
…Ось і цього разу «випадково» зустрів Таню. Напросився в гості. Прийшов з квітами, подарунком для Каті і перснем для Тані. Він не умів гарно говорити. Сказав просто:
– Я кохаю вас… тебе, Таню. І хотів би, щоб ти… ви з Катею стали моєю сім’єю. Виходь за мене, Таню.
– Мама згідна! – вигукнула Катя.
– Катю, – знітилася Таня. – Що ти таке…
– Просто мама нерішуча…
Колишній чоловік новину про те, що Таня зібралася заміж за Вадима, зустрів не радісно:
– Я за доньку хвилююся. Бандит він. На фейсі написано. Хіба чесна людина може мати магазини, і що там ще в нього є?
– А коли ти йшов від нас, про доньку не переживав?
…Таня з Вадимом живуть у любові та злагоді. У Каті з’явився братик.
Колишня подруга при зустрічі нарікає на Таниного ексблаговірного. Роботу втратив. Інші чоловіки на заробітки їдуть, а він не хоче. Розлінився…
Маринка, замість того, аби порадіти за сестру, заздрісно мовила:
– Що у тобі Вадим знайшов? Та з його статками можна з такою закрутити…
Сусідка Неля при зустрічі опускає очі…
…Катя надсилає свої художні роботи на виставки-конкурси. А один із малюнків висить в заміському будинку на чільному місці (перебралися туди після народження хлопчика). Усміхнений ведмідь дарує букет із сердечок маленькій дівчинці. Малюнок називається «Дядько Ведмідь і доброта». Вадим жартує, що це його перший портрет.
Автор – Ольга ЧОРНА, за матеріалами видання “Наш День”
Фото ілюстративне спеціально для Особлива
