Ліза вважала, що сестра з її доходами могла б і краще подбати про сім’ю молодшої сестри. А доходи ці прочитувалися у всьому: в одязі Вікі, в її новому автомобілі, в її прикрасах, в її стилі одягатися і спілкуватися. І ось одного разу Ліза потрапила в будинок до сестри

Між сестрами Вікою і Лізою величезна різниця у віці. Прірва, можна сказати, в цілих 16 років. Старша, Віка, народилася, коли батьки були вже не юні – мамі на той момент виповнився 31 рік. А потім, в свої 47, вона чомусь народила ще й Лізу. Частково через таку велику різницю, частково, через те, що Віка пішла в самостійне життя, коли молодшій сестрі ледь виповнилося два роки, ні сестринської ніжної дружби, ні теплих родинних стосунків між дівчатками не спостерігалося.

Кожна з сестер жила сама по собі, не дуже цікавлячись іншою. Про те, що вони рідня і сім’я, вони, як водиться, згадали в хвилину горя, коли, одного за іншим, поховали батьків. І ось вони осиротіли – 25-річна Ліза і 41-річна Віка. І обнялися чи не вперше за все життя, і розплакалися, як маленькі дівчатка. І пообіцяли одна одній більше і частіше спілкуватися і відвідувати одна одну, і поводити себе, як личить сестрам. Батькам це сподобалося б.

А то раніше Віка і Ліза були, як ніби нерідні – настільки нецікаві одна одній, що і деталей життя одна одної не знали. Віка, наприклад, не пам’ятала, скільки у Лізи дітей. А їх, незважаючи на Лізин досить молодий вік, аж троє. А Віка чомусь думала – двоє. Ліза, в свою чергу, плутала, скільки років її синові, в якому вузі і на якому курсі він вчиться, і що там вийшло у них з чоловіком – вони, ніби, як і в хороших відносинах, але разом не живуть.

Коротенько посвятивши одна одну в свої сімейні справи, сестри розлучилися, пообіцявши не пропадати. Так. Віка ще відмовилася від своєї частки батьківської квартири на користь молодшої сестри. «Тобі, – каже, – потрібніше».

Сестри знову стали жити кожна своїм звичним життям, тепер дещо частіше з

Зідзвонювалися. Та ще Віка заїжджала до Лізи кілька разів з гостинцями – дітям привозила цукерки, фрукти та іграшки, а сестрі – кілька блузок і взуття. І якщо про взуття Ліза знала, що це ношені, але цілком придатні і не заяложені туфлі, то про блузки могла лише припускати. Вони були з бирками, і з ароматом дорогих парфумів – чи то Віка їх взяла зі своїх неношені запасів, чи то спеціально купила для сестри.

Про те, що Віка досить забезпечена жінка, Ліза знала давно. Але навіть не здогадувалася наскільки. І ця соціальна різниця теж робила сестер чужими. На презенти від Віки, Ліза дивилася як на відкуп або як на подачку. Якщо Віка поспішала (а вона завжди поспішала – у бізнес-вумен день розписаний по хвилинах), то Ліза ображалася, що сестра не хоче приділяти їй уваги, а просто швидко передає пакет і тікає.

В пакетах ніколи не виявлялося нічого такого, що могло б забезпечити Лізі і її сім’ї, повноцінну вечерю з дорогих продуктів, наприклад. Або повного гардероба для неї і дітей. То солодощі, то якась пара речей, які Лізі і надіти ні з чим. Таке … отдарки від богатенькой сестриці.

І це ображало і дратувало Лізу, вона вважала, що Віка з її доходами могла б і краще подбати про сім’ю молодшої сестри. А доходи ці прочитувалися у всьому: в одязі Вікі, в її новому автомобілі, в її прикрасах, в її стилі одягатися і спілкуватися.

Одного разу Ліза потрапила в будинок до сестри, де до цього не була жодного разу. Випадково зайшла на чашку чаю, оскільки була поблизу, і дуже хотіла подивитися, як живе Віка. З Лізиним «дитячим садом» не дуже-то в гості виберешся. А тут так вдало співпало: і Віка не на роботі, і старші Лізин діти з чоловіком в парку.

Загалом, годинка часу у Лізи і у Віки була. Та ще й молодший Лізин син заснув в колясці, а це значить, що можна посидіти і поговорити спокійно. Головне, не дуже торсати його, знімаючи верхній одяг.

Коли Ліза побачила будинок сестри з фасаду, то вже була під враженням. А коли зайшла всередину, просто рот розкрила. Той ремонт, який вони з чоловіком зробили у себе і вважали дорогим, просто померк у порівнянні з кімнатами в будинку сестри. Ось де, дійсно, все стримано, але виразно говорить про розкіш: і меблі з натурального дерева, а не з пресованої тирси, і дизайнерські штори, і диванні подушки, і кіт серед цих подушок сидить. Так. Справжнісінький, величезний породистий котяра. Британець, кілограмів семи вагою. І ось він, вірніше ставлення до нього, стало останньою краплею в чаші терпіння Лізи.

Віка, радо, але дещо стримано зустріла сестру і племінника. Погладила сплячого малюка по щічки, поклала його спати зручніше, приготувала черговий пакет з гостинцями для дітей. Лізі запропонувала якийсь дорогий, але не дуже (на її думку) смачний чай з різними бутербродами, які Ліза з родиною собі і в свята не дозволяють – а тут – субота звичайна.

Але шоком для Лізи було не все це, а котячий раціон і те, як сестра носиться з цією твариною – до племінників рідних вона такої прихильності не проявляла.

– Ти уявляєш, – розповідала потім Ліза чоловікові, – вона при мені його годувала биточками з телятини. Биточками! Ми дітям такого не можемо приготувати. У нас найбільш святкова страва – печена курка. А тут – телятина коту! Вона при мені холодильник відкривала кілька разів, я побачила – для кота там спеціальна поличка є, просто забита баночками з усякими тушонками і м’ясними пюрешками. Я лише віддалено здогадуюся, скільки все це коштує. А племінникам вона тільки ласощі передає. І то – раз в п’ятирічку. Була б хорошою тіткою, витрачала б ці гроші не на якогось там кота блохастого, а племінникам віддала б. А то носиться з ним, як з писаною торбою: Бусенька то, Бусенька це. Мало не з ложечки годує, мало під хвіст не цілує. Тьху! Противно.

Після свого візиту Ліза знову віддалилася від Віки. Мовчки. Без пояснень. Нехай, мовляв, сама подумає, чого це я розсердилася. Ліза сподівається, що Віка перша прибіжить з вибаченнями і купою подарунків, але та чомусь не поспішає вибачатися. Напевно, не знає, за що. Або просто не помітила нової образи сестри.

Фото ілюстративне з вільних джерел