Маючи трьох дітей, вона в будинку для людей похилого віку. В неї сьогодні День народження. а поруч навіть сусідки по кімнаті немає. Але кажуть, що під Новий рік дива трапляються

Зінаїда Федорівна ніяк не могла уявити собі самотню старість. Адже вона виростила трьох дітей. Які, здавалося, були завжди готові бути поруч і не дали б матір в образу. Однак доля її притягла до стін старого будинку.

Колись її життя вирувало. Вона встигала працювати, займатися господарством і ростити трьох дітей. Але, як показав час, вона упустила можливість правильно виховати своїх дітей, хоч так старалася догодити їм. Джерело

Діти виросли, і у кожного тепер були свої турботи, не до матері їм було. Міша, старший син раз на рік відправляв матері листівку, а іноді в особливих випадках дзвонив їй. Не бачив він маму 10 років.

Рік за роком йшов сніг, жінка тихо сиділа біля вікна і плакала.

Зінаїда Федорівна спостерігала за тим, як сусіди з дітьми весело тягали додому ялинку та іграшки, готувалися до новорічного святкування, і згадувала себе в молоді роки, коли також бурхливо готувалася з дітьми до зустрічі Нового року.

А тепер вона в будинку для людей похилого віку. В неї сьогодні День народження. Але навіть сусідки по кімнаті поруч немає, вона пішла до когось на зустріч. Вона думала про те, що навіть їй вже набридла своїми сльозами … Раптом в двері хтось постукав.

Шановні читачі запрошуємо вподобати нас у Telegramта Instagram

– Хто там? – промовила жінка.

Увійшли кілька стареньких тіток з начолі з сусідкою по кімнаті, Ганною Михайлівною.

– З Днем народження! Тобі міцного здоров’я! – кричали всі хором і подарували тепленькі в’язані шкарпетки.

– Дівчата, мої хороші … Я зовсім не очікувала. Ну Ань, ти бути сказала мені, що ви таке готуєте!

– Ми хотіли зробити тобі сюрприз! – весело промовила Ганна Михайлівна.

– Ой, сідайте всі сюди! Зараз чаю нам поставлю, тортик ракуштуємо! – відразу ж пожвавішала жінка і немов знову засяяла.

Ці посиденьки були в житті Зінаїди Федорівни найтеплішими і щирими. Сиділи довго, згадали пісні з молодих років, потанцювати, пожартували, поплакали, згадуючи своїх подруг і чоловіків, яких давно немає в живих.

Зінаїда пішла спати дуже пізно. Раптом в кімнаті чується:

– Мамочко, мамуля, вітаю!

Жінка стала посміхатися уві сні. Вона бачила свого синочка, який вже був дорослим чоловіком.

– Мамо! Вона хворіє, чому не відкриває очі? – питав він у працівниці.

– Ні, вони всю ніч святкували з подругами.

Мати відкрила очі і від несподіваної зустрічі зіскочила з ліжка.

– Значить, це все-таки не сон? – розплакалася жінка.

– Ні, мамо, це не сон. Мама, чому ти мені говорила, що мої сестри запроторили тебе в цей будинок для людей похилого віку?

– У мене все нормально, синку. Вчора подруги мої мене привітали з Днем ​​народження, і Новий рік відзначили … – сумно промовила мати.

– У мене мало часу, мам, збирай речі. У нас квиток!

– Як, куди, сину мій? – здивувалася Зінаїда.

– Їдемо до мене додому мама. Моя дружина дуже хороша, ти її полюбиш, та й онуки твої чекають зустрічі з тобою!

– Мишко мій, я не очікувала … – бабуся заплакала і стала витирати сльози своїми грубуватими і зморшкуватими руками.

Читайте також: На випускному Соня виблискувала красою, гuдлuво відштовхнула руку однокласника, навіть не підозрюючи, що колись схопиться за неї, мов за рятівне коло

– Мамо, збирай речі … – на повному серйозі повторив чоловік.

Гнна Михайлова спостерігала за цим, намагаючись заховати свої сльози.

– Збирайся, Зіно, що гаєшся! Син чекає! – промовила вона, намагаючись приховати свій смуток і печаль.

Це схоже на те, коли з дитячого будинку за кимось приходять нові батьки, а інші діти дивляться на нього з якоюсь заздрістю і мріють опинитися на його місці …

– Так, Анно, мій син просто золотце! Весь в свого батька … – гордо промовила Зінаїда Федорівна і пішла збирати речі.