В ресторані було багато людей, усі святково вдягнені та веселі, а столи ломилися від вишуканих страв та дорогих напоїв.
Людмила Іванівна шукала очима табличку із написом свого прізвища і вже кілька разів обійшла столи, а знайти не змогла. Вже хотіла жінка чимчикувати на зупинку з розпачу, можливо, про неї забули, але розпорядник свята широко відкрив свої обійми перед жінкою. Джерело
– Он ви де! А я вас надворі виглядаю! – обережно взяв її під руку і повів за стіл, де сидітимуть молоді, що ще не повернулися з фотосесії.
– Це, мабуть, якась помилка! – роззиралася жінка, дивлячись, що за тим столом сидітимуть лише молоді, дружки та батьки нареченої.
– Сергій просив, аби ви сіли на те місце, де б могла сидіти його мама… – сумно посміхнувся адміністратор.
Людмила Іванівна повільно сіла – дух у неї перехоплювало, а в грудях розлилося тепло і… біль.
Чи ж хто міг таке уявити – що з-поміж усіх однокласників Сергій досягне найбільших висот і це за умови, що виріс лише з бабцею, яка ледве могла пересуватися по хаті.
Аж ось і молоді! Гарні та щасливі! Усміхнені й закохані! Сергій, побачивши Людмилу Іванівну аж не стримав скупої чоловічої сльози, і представив жінку дружині:
– Це моя шкільна мама! Завдяки їй я вибився в люди! Вона – найкраща з вчителів, які мені хоч коли-небудь траплялися! – щиро обійняв і поцілував гостю.
Свято грало і виблискувало – сміх, музика, дотепні жарти і конкурси! А ось Людмила Іванівна ховала в очах сум.
Згадувала, як вперше прийшла до них у п’ятому класі на уроки, і як знущалася з бідного Сергія, бо їй було бридко від того, що учень неохайний, ходить в одному ж і тому одязі, від якого вже смepдить, пропускає уроки та веде себе як Мауглі.
Й подумати тоді вчителька не могла, які випробування пройшов цей бідний хлопчик, і чому став таким.
Сергія до першого класу вели за руки тато і мама, він нічим не відрізнявся від інших дітей, які відразу потягнулися до нього і хотіли з ним товаришувати. Вчився хлопчик відмінно, весь матеріал ловив швидко і так само блискавично засвоював. Другий клас також пройшов добре, але в школі всі турбувалися про стан його матері – вона вже кілька місяців лежала в обласному oнкoлoгічнoму центрі, де лікaрі боролися із стpaшним діaгнозом – сapкомою.
На початку четвертого класу матері Сергія не стало, а батько почав дуже сильно пuти – тамував гoре окoвитoю. Його не стало рівно через дев’ять місяців після мaтері…
За Сергієм нікому було доглядати, окрім старої прабабусі, адже всі інші родичі проживали за кордоном і були заробітчанами. А стара доглядала, як могла…
Людмилу Іванівну повернули до реальності слова адміністратора весілля:
– А тепер слово скаже дуже близька людина Сергію – його улюблений наставник та вчителька – Людмила Іванівна.
Слова у жінки плуталися від хвилювання, але вона зібралася із силами і сказала:
– Сергію, ти кажеш, що я найкраща для тебе вчителька, хоч ти зустрів в житті безліч гарних педагогів, адже маєш дві вищих освіти. Але ось я хочу сказати, що це ти мій найкращий ученик! Колись, на перше вересня ти мені приніс ось цей пакуночок – в якому лежав маленький флакончик маминих парфумів, її єдине фото, яке в тебе лишилося і її золотий ланцюжок.
Я все зберегла до цієї днини і хочу передати ці скарби у вашу сім’ю – нехай буде пам’ять від тієї доброї жінки, яка подарувала нам усім тебе! – розхвилювалася Людмила Іванівна і підійшла ближче до Сергія, передаючи йому подарунок.
Її учень вже не стримував сліз, бо навіть не пам’ятав, як колись зовсім чужій людині, яка на нього сердилася і гримала, за погане навчання і незрозумілу поведінку – довірив, подарував найдорожче, що в нього було.
