Ми з Сашком покохали одне одного ще в школі. Перше кохання, як то кажуть, найміцніше. Так і сталося в житті, що доля спочатку розвела нас, а потім знову возз’єднала в ім’я того самого найпершого кохання.
Ми сиділи за однією партою, гуляли після школи і навіть вчили уроки разом. Тоді, у випускному класі, нам здавалося, що ми завжди будемо разом, і нас не зможе розлучити навіть відстань, яка на час навчання в інституті буде розділяти нас. Але на ділі вийшло не зовсім так.
Перший час ми весь час листувалися і передзвонювалися, а на канікулах поспішали до рідного міста, щоб побачити одне одного. Але вже на третьому курсі прихильність ослабла, і я піддалася на наполегливі залицяння з боку свого однокурсника. Мені було соромно зустрічатися з Сашком на канікулах і я, пославшись на те, що влаштувалася на роботу, вперше не приїхала.
Тільки через півроку я дізналася, що тоді не приїхав і Сашко. У нього була та ж причина що і у мене. І це була не робота, а нове захоплення. Ось так, майже за обопільною, так би мовити, «згодою», ми і почали свої нові життя. Я вийшла заміж на останньому курсі за того свого однокурсника, Семена. А Сашко одружився відразу після випускного, залишившись жити в тому місті, де навчався. Ми дізнавалися інформацію одне про одного виключно через наших батьків, які іноді перетиналися в нашому місті дитинстка.
Я прожила з Семеном три роки в той момент, коли наші стосунки остаточно зіпсувалися. Чоловік дуже хотів дітей, у нас нічого не виходило. Семен вимагав пройти обстеження, але я боялася. Він почав випивати й іноді навіть не приходив ночувати. Щоб налагодити стосунки, мені довелося коритися. Тоді я й подумати не могла, що це зовсім зруйнує мій шлюб.
Виявилося, що у мене серйозні проблеми. Лікарі не давали ніяких гарантій, що призначене лікування допоможе. Мій чоловік почав принижувати мене тим, що я хвора, став ще більше гуляти. В результаті, через п’ять років шлюбу він пішов до іншої, яка, до того моменту, вже чекала від нього дитину.
Пригнічена і нещасна я вирішила повернутися в рідне місто до батьків, щоб знайти хоч якусь підтримку. Батьки дуже допомогли мені пережити той важкий період. Мені було приємно прокидатися вранці у себе вдома, як в дитинстві і відчувати запах свіжої кави з кухні.
– Даша, там Сашко приїхав. Не хочеш побачитися?
Мама здивувала мене таким питанням з самого ранку.
– Мам, я думаю, його дружина мені не зрадіє.
– Немає вже у нього дружини. Розлучилися, вона утікла до іншого, та ще й дітей покинула.
– У них що, їх кілька? Ти говорила, вона недавно начебто перший раз вагітна була.
– Вагітна то перший раз, а дітей то відразу двох народила, двійнят: хлопчика і дівчинку.
– Ось тобі на, скільки щастя відразу привалило, а вона утікла! Тут хоч одного б і то ніяк … Піду і правда відвідаю це велике сімейство.
Я швидко зібралася і вирішила зайти в магазин, купити що-небудь дітям Сашка.
– Мам, а скільки їм?
– Кому?
– Ну, дітям цим, двойнятам?
– Рік ніби, плюс-мінус, точно не пам’ятаю.
У дитячому магазині мені порадили іграшки для цього віку, і я з двома пакетами подарунків попрямувала до батьків Сашка. Вдома був тільки сам батько з дітьми.
– Даш, ти? Привіт, проходь. Сашко був дуже здивований, але зрадів моєму візиту. Дітки підійшли і стали розглядати мене і тикати пакети. Ми пройшли в кімнату, і я стала діставати іграшки. Хлопчик, Іванко, захоплено розглядав нову машинку, а дівчинка, Марійка, невпевнено приймаючи у мене м’ячик, сказала: – Мама? Почувши сестру, Іванко теж голосно закричав: – Мама! Обоє притиснулися до мене. Не знаючи, як себе поводити, я стала обіймати їх і гладити по голівках.
– Даш, пробач, вони не знають свою матір. Вірніше, напевно, не пам’ятають, вік був ще не усвідомлений …
– Так, нічого, я не проти.
Пропускаю подробиці, тож не важко здогадатися, що тепер ми з Сашком і його дітьми – сім’я. Наша любов відродилася і стала ще міцнішою, а діти … діти – це щастя, особливо в моєму випадку. Доля не дала мені своїх, але зробила так, щоб коханий чоловік все ж подарував мені дітей, нехай і чужих.
Фото ілюстративне
