Одна матір залишила в лісі пoмиpaти двохрічною, а друга весь час кричала, що Іринка живе тільки щоб пoдoлoм перед хлопцями трясти і ноги poзсовyвати

Цей сон її з дитячих років мучив. Ірина й сама не знала чи до добра. Все бігла за жіночою фігурою у ситцевій сукні з вилинялившими квітами, кричала, кликала. А жінка йшла. І було дуже важливо докричатися «Мамо! Мамо! ». Слова губилися, танули, обсипалися. Жінка йшла і ліс підступав.

А мама у Ірини була зовсім іншою. Не тонкою і гнучкою, як гілка горобини, а великою, важкою. Вона і по дому пересувалася важко, спираючись на табурет. Ірина не відразу могла відповісти скільки ж їй років. Може сорок п’ять, може все сто. Колись в дитинстві Ірина матір дуже любила. Але тепер від тієї любові залишилася жменя хлібних крихт.

У дванадцять років придумали вони з однокласницями в школі влаштувати конкурс краси. А що тоді всі їхні влаштовували. І по телеку показували. Іринка заплющує очі і уявляла, що і вона ось так крокує по подіуму або сцені в запаморочливій сукні, н вогнях прожекторів і відблисках спалахів – королева краси! І точно знала, що вона – красива. Це всі говорили: вчителі, однокласниці, просто випадкові люди «Яка красива дівчинка!» Іринка і цей шкільний конкурс придумала, щоб точно там перемогти.

Їй тільки сукню треба було пошити. Тільки сукню, Ірина навіть знала як, спідницю свою -резінку – на гpyди, а до неї ще з шовкової штори поділ пришити – і буде нітрохи не гірше, ніж у тих, що на подіумі крокують. Ох, як же мама кричала. Як вона кричала! Які ж слова Іринці говорила образливі. І з тих пір і вирішила, що Ірина зростає, живе і дихає тільки для того, щоб подолом перед хлопцями трясти і ноги poзсовyвати. І дуже строго стежила, що б у Іринки навіть приводу не було подолом махнути і після цього в подолі принести.

Всі на танці – Іринка хліви чистити. Всі в табір – Іринка в город. Всі на шкільний вечір – Іринка корову доїти.

Іришка не сперечається, тому що мати сама не своя ставала, якось раз хлопець проводив, вже в 10 класі, днем ​​проводив, зі школи – мати йому такого наговорила про «обpюxатить», що Ірина вже і сама хлопців до себе не підпускала.

І зачаїлася дівчисько, так жила, щоб скоріше виїхати і вступити, жити у старшої сестри в місті. Забути і про село, і про город, і про матір.

Мама пишалася, ось і виросла дочка – розумниця, скромниця, роботяща, все по дому вміє робити. І поки Ірина цю роль грала, мама рада була.

Мрачніла, коли старша сестра приїжджала – Ліза. Ліза зовсім доросла. Іринка чомусь її в своєму дитинстві не пам’ятала. Раптом з’явилася. Обняла. Подарунків привезла купу. І мати сказала: «Сестра твоя беспутня, не тягнися за нею»

Беспутня, тому що в місті чортзна-чим займається. А чому чортзна-чим? На ринку торгує. У неї свій прилавок. Вона їздить за товаром, а після накручує і продає. До випускного Ліза сестрі сукню привезла, як у принцеси. Ніжно-персикову, з срібною вишивкою. І туфлі на високих підборах. І поки мама не бачила вчила Іринку як на підборах ходити. І весь час повторювала:

-Яка ж ти у мене красуня!

Але на випускний пішла Ірина в спідниці і білій блузі. Мати сказала «Нічого псів принаджують». І сукню і туфлі в обличчя Лізи жбурнула: «Згадала? А не треба нам твого! Подарунками заманюєш? Думаєш і Ірка шaлaвoю виросте? Не дозволю!”

Мама в школу не ходила. Ірина брела до школи і ноги не несли. Машина посигналила. обернулася – Ліза. І можна було б переодягнутися, і навіть нафарбується, все у Лізи з собою було. Але раптом мама, де фотки побачить? Так і пішла – білий верх, чорний низ. Отримала атестат – і назад.

ЄДІ Ірина здала краще за всіх в школі. А з мови ще й краще всіх в районі. Вона завжди любила читати. Але головне, що тепер-то вона була впевнена, що в будь-який інститут вступить.

-Який інститут? Куди? – кричала мати, – А стару матір, хвору кинеш? в нашому училищі відучишся, на продавця. І будинок поруч, і професія гарна – при грошах.

Дивна мама була у Іришки. Вона все ніби жила в своєму Радянському Союзі, це продавець-то при грошах?

І не в цьому навіть справа, Іринка інститут культури хотіла, на театральне відділення. Хоча матері і сказала, що на вчителя вступати вирішила.

Лист матері, вона довго писала, всю ніч. Просила пробачити, запевняла, що приїжджатиме, хоча знала, що не приїде. Душно їй стало в сільському будинку. Так, що задихнутися боялася. І все здавалося їй, що вона докричатися до матері, як в тому сні не може.

І не чула Іришка, як гірко вила мати, не по-людськи, а в собачій тузі. І як довго схлипувала після, гуркочучи своєю табуреткою.

***

Ліза в 15 років наpoдила. Як мати за дівчиною не встежила? Так як – без батька ростила, рано він зaгuнув, і дочку жаліла, ну як же сиротинушка. Жила, дівчисько, вчилася, росла, весела, спритна, красива. І ось такий гріх. Матері розповіла, а кому ж ще? Мати її пальцем не торкнула. Але речі її перетягнула в старий бабусин будинок:

– Зуміла наpoдити – зумій і виховати. Пальцем не ворухну допомогти.

І не ворухнула.

Каpaла за ганьбу. Iришка криклива народилася, все плакала і плакала. І охоплювало тоді Лізу безсилля і злість. Адже могла ж вона абopт зробити? Могла? Ні, їй же дурці життя дала, а вона ось її всякого життя позбавляє. На годинку втече до подружки або на танці. Прийде – а та кричить, памперс стягнула і всt ліжко в какушках. У Лізи від постійного прання руки, як у баби стали. Але гірше, що Макс її через це ось дівча кинув.

Ліза на дочку дивилася і кляла її, що все життя вона їй зламала. Ні в місто не виїхати, ні вступити – нічого. А мати якщо й приходила, то з інспекцією, перевірить – чисто в будинку чи ні, в каструлі загляне. Посидить з Іринкою годину, повозиться, грошей залишить і йде. Ноги у неї хворі! А у Лізи – здорові? У неї теж до вечора гудіти стали.

-Ма, може її на час в дитбудинок здати? – заїкнулася. – Ні, правда, здають ж інші.

-Тільки спробуй, здай! Я тебе сама зaдyшу, – здійнялася мати.

Мати її ніколи не розуміла. Так і жили.

Іринці два рочки відзначили, добре відзначали, весело. Oсь тоді Ліза і зважилася, сама не пам’ятає як, ніби в тумані була, вранці схопила Ірку, одягла тепліше і в ліс пішла. Залишить там, а після скаже – зaгyбилaся. Думала, сил не вистачить, шкода було Іринкy до сліз, але себе-то більше шкода. Посадила під кущ і бігом, бігом геть. Бігла і обернутися боялася.

***

Матері сусідка розповіла, що вранці в ліс її Лизка пішла з донькою, рано зовсім, ледь світанок. А повернулася одна. Кинулася та до Лізка, що ж ти наробила, дура! А Лізки і сліду не було. Покотила вже. Вітер в порожніх кімнатах гуляє.

Як вона внучку шукала, як кричала, скільки кілометрів на хворі ноги зібрала – хто скаже? І людей не покличеш – посадять Лізку. І без людей ніяк. Ось вибір-то внучку рятувати або дочку садити. Будь-який май залізний характер, але з розуму зійдеш. Але вона не зійшла. Вона вибір зробила. Бігла на хворих ногах до дільничного, той уже міліцію підняв, нічого мати не таїла. Знайшли Іринку, зарьовану, застужену, захриплу від крику, покусану в кpoв комарами, але знайшли. Та й Лізку знайшли – не встигла далеко втекти.

На суд до доньки мати не поїхала. Єдине, чим допомогти могла недолугій дочці – не свідчити проти неї. І відрізала її так, ніби й не було. А коли ту судом материнських прав позбавили, сто інстанцій обійшла, хабарі сунула, але внучку удочерила. Була бабкою, стала мамкою. І єдине, чого боялася, що хтось розповість, що мовляв мати щось тебе вбuтu хотіла. Як жити дівчині з цим? Продала за копійки все, що могла і поїхала.

Ліза її знайшла, вже коли Iришка в школу бігала. Благала дочку повернути, не повернула. І як би вона пояснила своїй дівчинці, що і не мати вона їй. Так все і залишилася, Ліза приїжджала, тягнулася до дівчинки, балувала, але мати встала залізної стіною між ними. І берегла як зіницю ока Іринкe від Лізи, і від усіх спокус світу, як могла берегла. Жopстко, кострубато, гpyбо.

***

Читайте також: З Італії Ярослава приїхала з дитиною: “Повернувшись з заробітків я втратила чоловіка і сина, а потім і донька покинула мене”

Інститут Іринка закінчила. Але не вийшло з неї актриси. Працює в місті, проводить весілля. Яскрава, красива, дуже схожа по силі і зовнішності на обох матерів враз. Але в село не приїжджає. Ні до кого. Мати ноги позбивалf зовсім, сама і попросила відправити її в будинок престарілих. Чи буває там Іринка? Мати запевняла, що буває. А про Лізу якось язик не повернувся запитати.

Не беруся нікого в цій історії судити, і за великим рахунком, у кожного там своя вина і своя правда, втім, як в будь-якій сім’ї.

Джерело.

Шановні читачі запрошуємо Вас на наш канал у Telegram