Вітаю на сторінці нової історії, друзі. Історія написана спеціально для osoblyva.сom
Я багато років працюю закордоном, у Італії. Уже знайшла собі другого чоловіка, який носить на руках. Перший мій чоловік”гуляв направо та наліво”.
Італієць купив мені машину, квартиру, діаманти, духи від Chanel, маю майже всі.
Але щороку на Різдво на Великдень я приїжджаю в Україну до донечки із зятем. Мій чоловік мене відпускає саму, він мене підтримує та розуміє. Ось, розповім вам чому я так вирішила.
Онуків у мене ще немає. Дай Бог ще будуть.
Зі свекрами мені пощастило, я це зрозуміла не одразу, а згодом.
Коли я повертаюся на Різдво до донечки, то мої свекри завжди виїжджають навпроти мене і допомагають з сумками.
Запрошують у гости до себе на каву. Та дарують мені гарні подарунки. Мені дуже приємна їх увага. Я люблю на годинку зайти до них, пощебетати по душам.
З другим чоловіком мені теж пощастило.
Люблячий, уважний до мене, відповідальний, підтримує та розуміє. Спільних дітей ми не маємо.
Він гарно ставиться до своєї родини. Поважає своїх батьків.
Щиро кажучи, родина мого нового чоловіка прийняла мене прохолодно. Я на це увагу не звертала, мені ж не з ними жити, а з чоловіком.
Тому коли ми збираємося за одним столом, мені ні з ким говорити. Та я мовчки з повагою сиджу.
Дивлюся як вони щось згадують, веселяться, а я вдаю, що і мені весело, хоча для мене все це чуже. Саме тому я вирішила на Великдень та Різдво приїжджати в свою рідну Україну.
Щаслива, що чоловік мене підтримав.
І трапляються в житті такі люди.
Я щоразу проводжала Україну з сумом, яка відгукувалася в серці терпким ароматом кави та домашнього хліба, Коляди та Паски, тепла та радості…
З нетерпінням чекаю ваших вражень в коментарях.
Фото Lesya.
