Давно це було. Жили на світі два друга, Іван і Степан. Справжня дружба у них була, не те що нинішня. І було так долі трапитися, розділила їх дружбу річка, бурхлива.
Іван став жити на правому березі а Степан, той що до матері своєї поїхав, по старості за нею доглядати, на лівому.
Змовилися вони що якщо народиться у кого дівчинка, той берізку на березі посадить. А якщо хлопчик у кого трапитися, то клен висадить. Рідко вони бачитися стали. Річка не давала.
Минув час і з’явилися на лівому березі берізка, а на правому клен. Росли деревця, а з ними росли і діти їхні. Хлопчика звали Єгором а дівчинку Танею.
Вони часто бачили одне одного стоячи кожен біля свого талісмана. Вони махали одне одному і стрибали від радості, що так бачаться.
Наше життя не без сюрпризів. Відправили батьки після закінчення школи обох в місто, на курси бухгалтерів.
Колись ця професія вважалася престижною і шанованою. І потрапили вони, зовсім випадково на один і той же курс, в одну й ту ж саму групу, де і познайомилися.
Полюбили вони одне одного.
Стали зустрічатися після занять. І тільки тепер дізналися, що це саме вони стояли на березі і багато років махали одне одному руками, і що батьки у них друзі. Ось так буває в житті.
Час невблаганно наближалося до їх розставання. А що їм річка то, це не перешкода для любові. Після повернення в рідні стіни, змайстрував Єгор човник невеликий і став плавати до коханої Тані на лівий бережок. Так вони і зустрічалися три роки.
Одного разу темним вечором, повертаючись від Тані на своєму човнику кволенькому, Єгор потрапив під буревій. І перекинула човник разом з Єгором хвиля крута. Налетіла вона з нізвідки і виявився хлопець один на один з річкою суворою.
Кольнуло серце у Тані, біжить вона до батька.
– Батьку, з Єгором сталося щось, чує серце біда з ним.
– Ніяк човен його перекинуло. Он вітер який зірвався, – сказав одягаючись батько.
Вчасно підплив на своєму старому човні Танін батько до Єгора, з останніх сил тримався той на воді. Ще б хвилину, і кінець Єгору.
Вже на березі батько сказав хлопцю:
– Досить тобі Єгоре вже плавати туди сюди. Живіть вже у нас. Місця всім вистачить.
– Так я б з радістю. Тільки забирають мене в армію через два дні.
– А Таня знає?
– Ні. Не говорив я їй. Не зберуся все ніяк.
Пішов Єгор служити, а Таня чекати його стала. Через півроку прийшло повідомлення від командування частини, що не стало хлопця. У чужій країні, в Афганістані. І надсилати то нічого. Снаряд ворожий якраз прямо в нього потрапив.
Не винесла біди такої Таня. Кинулася вона в річку сувору, там і залишилася навіки. Так і не знайшли її. А Єгор повернувся. Помилочка вийшла, пише командування. Не той загинув, а інший Єгор. Одне прізвище значить.
Як дізнався Єгор, що Тані немає більше, ні на хвилину не залишився в селі рідному. Поїхав на війну, долю свою випробовувати, так там і залишився навіки.
Горе тепер на обох берегах було. Вирішили батьки пересадити берізку на берег до клену ближче. Викопали вони її, перевезли на двох човнах і посадили поруч з кленом.
І зараз можна побачити берізку з кленом. Стоять вони на самому березі, сплівши гілки. Люди подейкують що навіть самих Таню з Єгором під деревцями бачили.
