Подарунки на весілля бувають різні. Пазл на тисячу деталей. Чорний. Як квадрат Малевича. Але прямокутний. Чим не подарунок? На весілля-то? – “Ти все одно не працюєш! Буде чим зайнятися! Я і сама дуже люблю позбирати! – посміхнулася вона, вручивши мені коробку”. Але і цей подаруночок виявився із секретом

Свекруха подарувала нам рівно три подарунка. За всі шість років нашого знайомства. Багато це? Чи мало? Ах да: вона ж взагалі не зобов’язана нічого дарувати!

Чоловіку теж дістався подарунок – мультиварка. Але в руки нам його не віддали. Мама вирішила, що буде у себе вдома готувати в ній страви для улюбленого сина. До речі, цього так жодного разу і не сталося: чоловік вважає за краще їсти те, що приготовлено моїми люблячими ручками.

Так фіг з ним, з пазлом. Але і цей подаруночок виявився із секретом: не вистачало однієї детальки. Хоча, начебто, пакет був запаяний. А може, я просто не звернула уваги?

Перерахувала. Двічі. Ну не вистачало одного шматочка і все тут!

Я не здивувалася – обличчя Свекрухи Свекрівни світилося радістю під час вручення. Прям на лобі було написано: гидота зроблена.

Маму чоловіка треба поважати. А як інакше? І подарункам треба радіти, навіть таким недолугим. Замовила в інтернеті такий же. Найняла двох сусідських школярів, які за три дні мені його зібрали. Хлопчаки чесно заробили свої двісті гривень.

Отриману картину я наклеїла на картонку і повісила на видному місці.

Треба було бачити розчароване обличчя Свекрухи Свекрівни!

– Дякую! Мені так сподобалося! Обожнюю пазли! Даруйте ще! – я літала навколо неї під час позапланового візиту до нас в гості.

Подарунком намбер ту був рожевий комбінезон для хлопчика.

Подякувала, розцілувала, незважаючи на опір. А що? У наш час ці дурні гендерні стереотипи – хлопчики в блакитному, дівчатка в рожевому, – давно себе зжили.

Зробила пару фото, сплавила подарунок сестрі – у неї дві дочки.

Зате в рік, коли бабуся почала наполягати на щільному спілкуванні з онуком, закупила в секонді всього-всього пояскравіше рожевого. Від шкарпеток і до шарфа. У сумці, яка додавалася до дитини, не були ні однієї речі, яка вибивалася з рожевої гами. З цим «багажем» син відчалив до бабусі.

– Я втомилася всім пояснювати, що у мене хлопчик в колясці, а не дівчинка! – напала на мене Свекруха Свекрівна по поверненню малюка, яке відбулося набагато раніше, ніж це було заплановано. – Зовсім головою не думаєш? Хлопця так вирядити?

Я плескала очками. Навіть примудрилася вичавити пару сльозинок: я ж так старалася слідувати її прогресивним поглядам! За що мене лаяти? В чому я винна? Чоловік став мене обіймати і заспокоювати, злобно зиркнувши в бік матінки.

Третій подарунок навряд чи можна так назвати. Хіба що з величезною натяжкою. Але впарила ж? Значить подарунок!

На другий день народження онука Свекруха Свекрівна розплакалася, користуючись п’ятихвилинною відсутністю сина:

– Розлучитися вам треба! Бачу я – немає йому щастя!

– Так давно вже розлучилися б! – вдавано зітхнула я. – Але грошей немає.

– А як відсутність грошей пов’язана з розлученням?

– А Ви хіба не чули? По всіх каналах крутили: зараз держмито на розлучення становить 8 тисяч! А у нас звідки? Так і терпимо одне одного, – поскаржилася я максимально довірливим тоном.

Буквально через кілька днів Свекруха Свекрівна викликала свого сина на розмову. Повернувся чоловік з 8 тисячами в ​​кишені, здивовано повідомивши:

– Мама подарувала.

– І що на неї найшло? – розвела я руками, пристосувавши грошики: поміняти карбюратор на машині чоловіка, мені – пальтечко, синові – іграшки.

Образа дарувальниці розлучення, яке не відбулося – глибша від Маріанської западини. На всі її претензії я косила під недолугу:

– Розлучення? Яке розлучення? Яке держмито? Ви про що?

І знову чоловік вовком зиркнув на маманю. Потім повернув їй грошенята і наказав більше нас не турбувати.

Я, як хороша дружина, на подальшу відсутність спілкування та подарунків уваги не звертаю. Як я можу не дарувати подарунки жінці, яка народила мого чудового чоловіка? Три рази в рік кур’єри їдуть їх вручати. Пазли, раз вона їх так любить; рожеві ночнушки, про всяк випадок розміром побільше; гроші. Ми не мільйонери, тому конверт зі ста гривнями – саме те. При чоловіку кладу більше, пару-трійку тисяч. Потім міняю купюри – жирно їй буде.

Що я можу сказати? Мені не соромно. Яке частування таке й дякування. Дивно, що така мудра і доросла жінка не змогла вчасно цього зрозуміти.