Чоловік з дружиною майже сім років прожили. Добре так жили. Душа в душу, як то кажуть. Тільки шлюб їхній соромом справжнісіньким раніше вважався. Бо не був офіційно зареєстрований у РАЦСі.
Але деякі чоловіки хоч і при свідоцтві шлюбному, а тому і в підметки б не годилися.
Дбайливий був. Вона у нього важче мишки комп’ютерної нічого і не піднімала навіть. Де у них ринок та супермаркети знаходяться, тільки в загальних рисах знала.
А вже якщо неприємність яка у неї трапиться раптом, так всі справи свої покидає та на допомогу їй примчиться.
Ось на роботі каву вона на спідницю пролила якось. Так в кнопки на телефоні потикала, а вже через годину в платті, яке він привіз була.
Ось хтось скаже, що штамп у паспорті дурниця суща. А вона так не думала зовсім. Так все про те мріяла, щоб в шлюб офіційний вступити, значить.
І мати їй все про те ж твердила. Що їй перед подружками своїми, мовляв, соромно. Що дочка в шлюбі живе незареєстрованому.
А вже як на роботі коли вона свого чоловіком назвала так начальниця її присоромила, що не чоловік він тобі, а співмешканець, то і зовсім в мізках у неї запаморочилось. І тут журнал їй на тему цю попався.
А в журналі тому прописано було, що треба розмову з чоловіком завести серйозну. Ага, про реєстрацію, зробити яку в РАГСі треба.
Ну вона бесіду з чоловіком-то і завела. Що не дівчинка вона, тридцять п’ять рочків вже виповнилося. І обставина ця особливо напирала. А той сміється, що, коли розпишемось, то і помолодшаєш відразу?
Вона така йому, що дитинку хоче, мовляв. А він їй, що і проблем ніяких не бачить. Сина хочеться, звичайно, але він і доньці, якщо що, радий буде.
А вона не вгамовується. Він їй тоді питання і поставив резонне. Навіщо тобі, мовляв, штамп-то в паспорті цей? У нас же всі покупки великі в частках оформляються рівних. А вона йому все про статус твердить якийсь.
Чоловік на неї серйозно тоді подивився так та й каже – бзік щодо штампа у мене, в загальному. І просити не треба про те більше. Скільки друзів у мене офіційно одружилися, та нічого доброго з того не вийшло.
Три пари що не день як собаки лаяться почали, а один друг через це і зовсім зловживати почав. А поки паспорта свої штампами не заляпали, душа в душу всі жили.
А живемо ми на заздрість багатьом, які штампи такі мають. Ну дружина начебто і відступилася. А через три місяці знову пісню свою про РАЦС заспівала. Той їй тоді і сказав як відрізав – іншого шукай, коли заміж, мовляв, хочеш офіційно.
Та подружкам плакатися кинулася. А ті її і навчили. Ти дрібнички-то збери та й скажи, що до мами йдеш, коли одружуватися не бажає. Прилякай його загалом. Він за тобою приїде та згідно із законом державним одружитися і запропонує, значить.
Вона так і зробила. Вже третій рік живе зі своєю мамою. А та що не день, їй про годинник, цокає який, нагадує.
Чоловік-то рік майже чекав повернення її. А потім йому по роботі в місто інше переїхати запропонували. Так дівчина на бобах-то і залишилася.
А могла б і щасливо далі при чоловікові жити і діток вже мати.
