Місяць тому, до мене звернувся колишній колега, з проханням тимчасово прописати його в моїй квартирі. Ми з ним завжди були в добрих стосунках. За послугу обіцяв щедро заплатити. Пообіцяв, що жити в квартирі не збирається, потрібна лише прописка. «Чому б і ні» – подумав я тоді і погодився.
Ми все оформили, прописку він отримав, а я отримав гроші. Все було добре, рівно до того моменту, доки не підключилася його дружина. Через тиждень, мені стали телефонувати з невідомого номера. На такі дзвінки я зазвичай не відповідаю. Як виявилося, у його дружини, теж не було прописки в столиці. Навіть тимчасової. Дзвонила вдень і вночі саме вона. Після цього випадку, я дуже сильно посварився з Віктором.
«Сьогодні ти, завтра дружина, а потім ще родичі під’їдуть? Моя квартира не гуртожиток, щоб всім натовпом в ній жити!». Через кілька днів, після нашої з ним розмови ввечері лунає дзвінок у двері. На порозі стоїть Вітька і просить його впустити. «Я з дружиною посварився. Можна мені увійти?”.
Сказати чесно, момент був не найкращий для його візиту і я йому відмовив. Як ви напевно здогадалися, просто так він не пішов. «Ну так я прописаний в цій квартирі, значить за законом я можу в ній жити» – не піднімаючи очей промимрив Віктор. Ось так новина. Зробив людині послугу, по доброті душевній, нехай і не за безкоштовно.
Головною умовою було, що він не буде жити в моїй квартирі після прописки, а сам її порушує. Я розлютився на нього. Віддав йому гроші і закрив двері. Він просив впустити, але мені вже був не потрібний ні колишній колега, ні його гроші.
А мораль цієї байки така: Якщо і зважитеся надати таку допомогу, упевніться, що людина адекватна.
